Наталія Юхимчук - Фрагменти, Наталія Юхимчук
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Наталія Юхимчук
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Весна 2023
Оля, ходи до мене, зараз тато буде телефонувати. Хоче побачити тебе.
- Привіт.
- Привіт. Ви в якомусь підвалі?
- Так, ми в місті зараз.
- Але ж ти мав з безпілотниками працювати?..
- Мав…але ми в місті, тому в нас інші завдання. Вже всі втомились, ніхто нічого не хоче… Придумали «фортеця», а тут м’ясорубка…
- А ви ще можете виїхати?..
- Ми то можемо…
- Доця підійти, привітайся до тата…
«З 6 березня Сергій офіційно зниклий безвісти. Я завтра приїду. Треба сповіщення в військкоматі забрати.»
«Він мені ще зранку телефонував. Привітав з Днем народження. Чути було, що їдуть кудись…Хлопці кажуть, що може заблудили десь, таке буває…»
- Наташа? Добрий день.
- Так.
- Це побратим Вашого…ну Сергія…
- Так. Колишнього чоловіка.
- Так. Ми тут хочемо допомогти вам з дитиною фінансово…
- Дякую…
- О, ще хотів запитати. Може є якісь проблеми з оформленням виплат? То ми допоможемо. Всі, які треба документи зразу тут знайдемо, зробимо тобі копії і відправимо.
- Його мама на себе оформила. Але мені навіть не сказала, що дитина має отримувати, то я зараз збираю документи і подам свої. Ми ж за 4 місяці до війни розлучились, то навіть рішення суду не забрали…
- Звичайно подавай. Мама собі щось придумала, а тобі жити ж на щось треба з дитиною. Як треба допомога – дзвони.
- Ми тут нарешті змогли виїхати на це місце, де пропали…Ніби нема його…Хтось з родичів на ДНК кров здавав?
- Так, це обов’язкова процедура…
- Надіємось, що живий…Так вийшло…
Літо 2023
«Добрий день. Ми з Вами не знайомі. Я працювала з Сергієм. Хотіла Вам сказати, що він зарекомендував себе як дуже старанний і наполегливий працівник. Мені так шкода, що так сталось. Я – мама і розумію як Вам важко…Можна я надішлю Олі іграшку. Я сама в’яжу… Щоб Ви знали, що ми з Вами і молимось, щоб все закінчилось якнайкраще для всіх…»
- Привіт. Знаєш, хто дзвонить?
- Так, впізнала.
- Хотів запитати – в тебе там все добре? Бо ж і так багато проблем було, а тут добавилось. А ти скромна така, що і не попросиш…
«Наталю, мої колеги організовують групу підтримки для тих, хто втратив на війні близьких. Хороші спеціалісти, може Вам буде корисно.»
Група підтримки
«В травні цього року загинув мій чоловік. Він пішов добровольцем. В нас двоє дітей: старший син і донька 4 роки. Я ще поки не сказала їй про тата… Це все, про що я хотіла розповісти».
«Ще не минуло 40 днів як син загинув. Він довгий час працював за кордоном. На початку війни повернувся в країну і пішов добровольцем. Вчився потім у Великій Британії. Я як відчувала, що з ним щось трапилось. Ми тільки поговорили по телефону і серце заболіло. А через годину телефонують, що прилетів снаряд. Він помер миттєво. Донька його в нас поки живе. Хороша така дівчинка…».
«Зник безвісти мій колишній чоловік. Ми розлучились за кілька місяців до початку війни. Більше 10 років прожили разом і зберегли хороші стосунки. У нас донька 6 років. Він пішов служити на третій день. Довгий час був інструктором. Потім вирішив перейти в іншу групу, в розвідку. Під час виїзду на завдання зник. Досі інформації немає. Донька дуже на нього схожа. В неї аутизм, тому не розуміє, що сталось. Але ображається на нього, що не приїжджає. Коли показую його фото – сердиться.»
«2 місяці тому зник безвісти мій чоловік. Ми в цивільному шлюбі. Мені навіть ніхто не повідомив. Мусила сама дзвонити всім і шукати….І речі ніхто не передав. Працювала раніше продавцем. Зараз не можу. Не можу бачити людей. В них наче війни немає, ходять собі, сміються. Весело їм. А на роботу в такому віці вже ніхто і не візьме. Він командиром був. І ніхто нічого не бачив. За ним йшли, а не бачили як він пропав. Я їм не вірю. Як можна було не побачити, що сталось? І ніхто мені нічого не розповідає.»
«Загинув мій син – 20 років. Найстарший. В мене ще 3 дітей молодших. Він не зміг сидіти вдома. Пішов з друзями добровольцем. Його тіло кілька днів не могли забрати з поля бою. Спека така була. Тіло збільшилось з розмірах. Я його і не впізнала. Тільки по руці з татуюванням. Я не можу спати. І діти мене дратують. І чоловік – його вітчим. Каже «Добре, що в нього дітей не було». Яке ж це добре?? В нього все життя було попереду…Я не знаю як мені з цим жити… Молодші діти постійно обіймають мене. Раніше так не було. Не знаю, чого вони так…»
Вони намагаються врятувати Вас, просто не знають як.
2008
- Поїдемо перед Новим роком до моїх батьків в гості?
- Так, а на Новий рік - до мене. Хочу тебе з татом познайомити.
- Я не поїду. В тата інфаркт.
- Як він?
- Його вже немає…
- Постійно казав, що аби не вмерти поки мені 18 не виповниться… Так і вийшло…
- Він тебе бив? Чому ти всього боїшся?
- Ні, ніколи. Тільки виганяв як напивався. Тато любив мене, але водночас я була для нього тягарем. Постійно це відчувала. Думала, що маю його врятувати. А ще я ж на маму схожа…
2001
- Ці маленькі діти всі однакові.
- Ні, це ви в 10 років однакові, а новонароджені зовсім різні. От тебе в пологовому переплутали. Я відразу сказала, що це не моя дитина.
- Бабуся з села приїхала. Вона побуде з мамою поки вона погано почувається?
- Так…
- Діти, мами вже немає…
- Її забрали в лікарню?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фрагменти, Наталія Юхимчук», після закриття браузера.
