Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

зрозумів із слів нашого священика, ви повідомили, що Брасбаунд змовився з шейхом і зобов’язався видати йому сера Ґоварда?

Ренкін. Це був занадто спішний висновок з мого боку, капітане Керней. Але виявляється, що угода їхня зводилась до того, що капітан Брасбаунд повинен був супроводити мандрівників під охороною шейха і за це мусив платити йому певну суму з кожної людини, з умовою, проте, що серед них не буде християн. Як я розумію, він намагався провезти сера Ґоварда таємно, але шейх про це довідався.

Дрінквотер. Правильно, добродію. Так воно й було. Капітан...

Редбрук (знову примушуючи його замовкнути). Та цить-бо, дурню, кажуть тобі!

Сер Ґовард (до Ренкіна). Дозвольте запитати, чи не розмовляли ви з цього приводу з леді Сісілі?

Ренкін (наївно). Так. (Сер Ґовард щось бурчить із значущим виглядом, неначе маючи сказати: «Я так і думав». Ренкін провадить далі, звертаючись до суду). Дозвольте висловити вам свій жаль, капітане та джентльмени, що тут так мало стільців.

Керней (з добродушною, чисто американською ґречністю). О, це не варто уваги, містере Ренкін. Ну, що ж, тим часом я не постерігаю злої волі в цій справі. Тут скоріше нерозсудливість, властива людській натурі, але не злочин. Ну, а тепер черга представника обвинувачення. Доповідати маєте ви, леді Вайнфліт.

Леді Сісілі. Я можу розповісти вам саму лише правду...

Дрінквотер (мимохіть). Не робіть цього, леді.

Редбрук (як і раніш). Замовкнеш ти, дурню?

Леді Сісілі. Ми відбули чарівну подорож у гори, і люди капітана Брасбаунда напрочуд милі — я повинна це визнати — доти, доки ми не зустріли загін арабів — які це красені! Побачивши їх, бідолашні злякалися.

Керней. Араби?

Леді Сісілі. Ні, араби ніколи не лякаються. Злякався конвой, звичайно, як це завжди буває. Я хотіла поговорити з ватажком арабів, але капітан Брасбаунд підстрелив його коня, а ватажок влучив у графа, а потім...

Керней. У графа? Якого графа?

Леді Сісілі. В Марцо. Ось він (показує на Марцо, що всміхається й віддає шану).

Керней (трохи приголомшений несподіваною різноманітністю подій та дієвих осіб). Ну, і що ж сталося тоді?

Леді Сісілі. Тоді конвой утік — конвой завжди так робить — і потягнув мене з собою в замок, що його, до речі, вам слід було б дати розпорядження, капітане Керней, прибрати та вимастити. Потім виявилось, що капітан Брасбаунд та сер Ґовард — родичі (це справляє сенсацію), а потім, звичайно, виникла сварка. Геллеми завжди сваряться один з одним.

Сер Ґовард (встає, збираючись протестувати). Сісілі! Капітане Керней, цей чоловік сказав мені...

Леді Сісілі (хутко перепиняючи його). Ви не повинні передавати те, що люди вам говорять — це не може правити за свідчення. (Сер Ґовард задихається з люті).

Керней (спокійно). Дозвольте леді говорити, сер Ґоварде.

Сер Ґовард (зусиллям опанувавши себе, сідає знову). Прошу пробачити, капітане Керней. Леді Сісілі. Потім з’явився Сіді.

Керней. Сідні! Хто такий Сідні?

Леді Сісілі. Не Сідні, а Сіді... Шейх, Сіді-ель-Ассіф. Шляхетна істота і такий красень. Він з першого погляду закохався в мене.

Сер Ґовард (докірливо). Сісілі!

Леді Сісілі. Закохався, авжеж! І ви це добре знаєте. Адже ви просили мене розповісти всю правду.

Керней. Я залюбки вірю цьому, добродійко. Провадьте далі!

Леді Сісілі. Це поставило бідолаху в дуже скрутне становище. Отож, бачите, він мав право забрати з собою сера Ґоварда, бо сер Ґовард — християнин. Але ж я лише жінка, і тому він не мав до мене жодного права.

Керней (суворо, запідозрюючи леді Сісілі в аристократичнім атеїзмі). Адже ж і ви теж християнка.

Леді Сісілі. Ні, в арабів жінки — ніщо. Вони не вірять, що ми маємо душі.

Ренкін. Це правда, капітане. Бідні заблудні істотні.

Леді Сісілі. Що ж він міг зробити! Він не кохав сера Ґоварда, але він кохав мене. Отже, цілком природно, що він запропонував обміняти сера Ґоварда на мене. Чи не вважаєте ви, що це дуже мило з його боку, капітане Керней?

Керней. Я зробив би так само, леді Вайнфліт. Провадьте далі.

Леді Сісілі. Мушу визнати, що капітан Брасбаунд був втілена шляхетність, дарма, що, між ним та сером Ґовардом виникла сварка. Він не згодився видати абикого з нас і вже лагодився стати за нас до бою, коли з’явився Каді з вашим чарівним і втішним листом, капітане, і припровадив нас усіх назад до Моґадора, назвавши мого бідного Сіді найжахнішими іменами і склавши всю провину на капітана Брасбаунда. Ось як стоїть справа! Скажіть же, Ґоварде, хіба це не щира правда, слово в слово?

Сер Ґовард. Це правда, Сісілі, і тільки правда. Але за англійськими законами, свідок повинен розповісти всю правду цілком.

Леді Сісілі. Дурниці! Хіба хто-небудь може знати всю правду, про що б то не було? (Сідає, дуже ображена і зажурена). Мені дуже шкода, що ви хочете запевнити капітана Кернея, що я несовісний свідок.

Сер Ґовард. Нічого подібного, але...

Леді Сісілі. Гаразд, але в такому разі не говоріть того, що може справити таке враження.

Керней. Але сер Ґовард мені вчора казав, що капітан Брасбаунд загрожував продати його в рабство.

Леді Сісілі (знову пориваючись з місця). А чи сказав вам сер Ґовард, що він говорив про матір капітана Брасбаунда? (Сенсація). Я вам розповідала, що вони посварилися, капітане Керней. Правда?

Редбрук (жваво). Так, безперечно розповідали. (Дрінквотер розтулює рота, маючи щось сказати). Мовчи, дурню!

Леді Сісілі. Ну, звичайно, розповідала. А тепер скажіть мені, капітале Керней, невже ви хочете, невже сер Ґовард хоче, невже хтось із присутніх хоче, щоб я розповідала всі деталі цієї жахної родинної сварки? Невже я, єдина присутня тут жінка, повинна передати вам слова двох розгніваних чоловіків?

Керней (з показним виглядом підводиться). Морський офіцер Сполучених Штатів ніколи не дозволить собі скривдити почуття жінки. Леді Вайнфліт, дякую вам за ту делікатність, з якою ви давали свідчення. (Леді Сісілі вдячно посміхається йому і, тріумфуючи, сідає). Капітане Брасбаунд, я не покладаю на вас відповідальність за слова, що вихопились у вас, коли англійський суддя заговорив з вами мовою англійських матросів... (Сер Ґовард хоче перечити). Ні, сер Ґоварде Геллем, дозвольте. В хвилину гніву я й сам уживав таких слів. Ми всі раді, що бачимо живу плоть і кров під горностаєвою мантією судді. Облишмо цю розмову: її, властиво, не слід було б заводити в присутності дами. (Сідає й додає діловитим тоном). Що треба ще зробити, перш, ніж відпустити цих людей?

Матрос. Є ще якісь документи, що їх передав Каді, сер. Він вважає, що