Харукі Муракамі - 1Q84. Книга ІІІ

— Він пов'язаний з однією жінкою, — майже простогнав Усікава.

— Як її прізвище?

— Аомаме.

— І чого ви її переслідуєте? — спитав чоловік.

— Бо вона завдала шкоди лідерові секти.

— Завдала шкоди? — перепитав чоловік. — Тобто, якщо говорити простіше, вбила?

— Так, — відповів Усікава. І подумав, що перед таким співрозмовником нічого не можна приховати. Раніше чи пізніше доведеться розповісти.

— Однак про це ніхто не знає.

— Це — їхня таємниця.

— Скільки людей у секті знає про цю таємницю?

— Жменька.

— Серед них і ви?

Усікава кивнув.

— Тобто ви посідаєте в секті досить важливе становище?

— Ні, — заперечив Усікава й захитав головою. Коли повернув голову, відчув біль від удару, завданого нирці. — Я просто хлопець на побігеньках. Чисто випадково про дещо дізнався.

— Невчасно опинилися в недоречному місці. Ви це хочете сказати?

— Начебто саме так.

— До речі, Усікава-сан, ви зараз самостійно дієте?

Усікава кивнув.

— Дивно. Адже, як правило, стеження й переслідування проводять гуртом. Принаймні у складі трьох чоловік, включно, для певності, з постачальником. І ви, безсумнівно, постійно дієте організовано. Самостійні дії — річ справді неприродна. Ось чому ваша відповідь мені не подобається.

— Я не є членом секти, — сказав Усікава. Його дихання вирівнялося, а мова нарешті стала нормальною. — Секта лише найняла мене на виконання роботи. Звернулися до мене, коли зручно користуватися послугами сторонньої людини.

— Як штатного директора «Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва»?

— Це фіктивна організація. Вона створена головним чином для того, щоб секта могла уникати податків. Я дію як незалежний підприємець, ніяк не пов'язаний із сектою, але виконую її замовлення.

— Як найманий солдат?

— Ні, не як найманий солдат. Я лише збираю інформацію на їхнє прохання. Грубу роботу, якщо виникає потреба, беруть на себе члени секти.

— Секта веліла вам стежити за Тенґо Каваною і встановити його зв'язок з Аомаме?

— Так.

— Щось не те, — сказав чоловік. — Неправильна відповідь. Якби секта збиралася встановити цей факт, тобто зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то не доручила б вам одному проводити стеження. Для виконання такого завдання створила б команду зі своїх людей. У такому разі вдалося б уникнути помилок й ефективно використати зброю.

— Але насправді так було, як я сказав. Я лише виконував вказівки зверху. Чому мені самому доручили цю роботу, я сам не знаю. — Голос Усікави знову став нерівним й уривчастим.

«Якби секті „Сакіґаке“ стало ясно, що вона все ще не має свідчень про зв'язок між Аомаме й Тенґо Каваною, то вона мене знищила б, — подумав Усікава. — Бо в такому разі все залишилося б нікому невідомим».

— Я не можу звикнути до неправильної відповіді, — холодним тоном сказав чоловік. — Усікава-сан, ви це повинні зарубати собі на носі. Бо можете дістати ще один удар у ту саму нирку. Як ударю, то й моя рука заболить, а крім того, моя мета не полягає у тому, щоб завдавати серйозної шкоди вашій нирці. Бо я не маю проти вас особистої злості. Моя мета — отримати правильну відповідь. А тому зараз я зроблю по-новому. Пошлю вас на морське дно.

«Морське дно? — подумав Усікава. — Власне, що збирається сказати цей чоловік?»

Чоловік начебто вийняв щось з кишені. Почувся шурхіт якоїсь плівки — і голова Усікави опинилася у пакеті з цупкого вінілу, в якому зберігають заморожені харчові продукти. Потім його шию обхопило велике гумове кільце. «Цей чоловік має намір мене задушити», — збагнув Усікава. Коли спробував дихати, рот заповнився вініловою плівкою. Перекрило ніздрі. Обидві легені відчайдушно вимагали свіжого повітря. Але його ніде не було. Вінілова плівка міцно прилипла до обличчя, буквально перетворивши його на смертну маску. Невдовзі всі м'язи почали конвульсивно здригатися. Усікава силкувався зірвати пакет з голови, але, звісно, руки не слухалися — були зав'язані за спиною. Мозок у голові роздувався, немов повітряна куля, і мало не розривався. Усікава хотів закричати. Будь-що потребував свіжого повітря. Та, звісно, незважаючи на всі зусилля, голосу не подавав. Язик розбухнув у роті. Свідомість полишала голову.

Невдовзі з шиї зняли гумове кільце, а з голови зірвали вініловий пакет. Усікава щосили ковтнув повітря. А тоді, як звір, що намагається вхопити зубами щось недосяжне, випростовуючись, шалено задихав.

— Як вам сподобалося морське дно? — спитав чоловік, очікуючи, коли Усікава вирівняє дихання. Його голос усе ще звучав безвиразно. — Досить глибоко занурилися. Напевне, побачили багато чого досі незнаного. Дорогоцінний досвід.

Усікава не міг нічого сказати. Не мав голосу.

— Усікава-сан, я вже не раз вам повторював, що мені потрібна правильна відповідь. А тому останній раз запитую: це секта вам наказала стежити за поведінкою Тенґо Кавани й встановити зв'язок між ним та Аомаме? Це дуже важлива річ. Від неї залежить людське життя. Добре подумайте й дайте мені правильну відповідь. Мене брехнею не проведете!

— Секта цього не знає, — нарешті сказав Усікава.

— Оце правильна відповідь. Секта ще не дізналася, що між Аомаме й Тенґо Каваною є зв'язок. Ви ще не передали їм цієї інформації, чи не так?

Усікава кивнув.

— Зрозуміло. І я раніше потрапляв у таку халепу, — ніби ведучи пустопорожню світську балачку, сказав чоловік. — Людина без життєвого досвіду не зрозуміла б, як мені було тяжко. Страждання не піддається узагальненню. Кожне має свої особливості. Якщо трохи змінити знаменитий вираз Толстого, то можна сказати, що насолоди схожі одна на одну, а от кожне страждання чимось трохи відрізняється від іншого. Та назвати їх приємними не можна. Вам так не здається?

Усікава кивнув. Він усе ще задихався.

А чоловік провадив далі:

— То, може, поговоримо чесно й щиро, нічого не приховуючи? Згодні?

Усікава кивнув.

— Якщо повториться неправильна відповідь, то знову я спускатиму вас на морське дно. Цього разу трохи довше й повільніше. До крайньої межі. Ненароком може так статися, що вже не повернетеся назад. Такої неприємності вам, мабуть, не хочеться. Правда, Усікава-сан?

Той хитнув головою.

— Схоже, що в нас є щось спільне, — сказав чоловік. — Як видно, ми — самотні вовки. Або бездомні собаки. Відверто кажучи, покидьки суспільства, що від народження не звикли до організації. Тобто від самого початку не можемо її сприйняти. Все робимо самі. Самі вирішуємо, самі діємо й самі беремо на себе відповідальність. Накази зверху отримуємо, але колег і підлеглих не маємо. Покладаємося тільки на свою голову й руки. Правда?

Усікава кивнув.

— Це — наша сильна й водночас слаба сторона. Наприклад, цього разу ви трохи перестаралися. Не доповіли секті про перебіг подій, а збиралися самі залагодити справу. Хотіли домогтися особистих заслуг