Erleen Nord - Узурпація: Євіанна, Erleen Nord

— Я люблю експериментувати, Діано, — промовила вона хитро усміхнувшись. — Колись у мене з'явилося бажання і з твоєю кров'ю погратися. Але це зачекає, і лише в тому випадку, якщо ти не заперечуєш. 

— Головне не переливати мою кров цій дівчині, — майже байдуже відповіла я.

Я довіряю Юрії, і не проти давати їй свою кров для будь-якої цілі. 

Минуло декілька хвилин, і тіло Адріани почало набувати менш блідих відтінків, а от Юрія трішки зблідла. Вона витягла голки та ще раз оглянула Адріану з голови до ніг, після чого цілком неочікувано для мене заглянула тій у труси. Зробила це заради забави, або через бажання побачити моє обличчя від подібної картини. Та після цього вона знову використала магію на ній, від чого та почала потроху прокидатися.

Не знаю, в чому саме полягав експеримент, але схоже, що Юрія вже з ним закінчила. 

— Юріє? — здивованим та сонним голосом запитала Адріана дивлячись на обличчя моєї, іноді дивної до чортиків, подруги. — Де я? Що ти зі мною зробила? Чому в мене сліди від голки на руці?

— Та так, робила з тобою всяке, поки ти спала, — єхидно посміхнувшись промовила Юрія та поплескала Адріану долонею по щоці. — Як тобі моя кров? Мабуть, відчуваєш, що щось чуже у твоїх жилах? Опиши мені свої відчуття.

— Твоя кров? Ти ослабила мою магію на деякий час! — розгнівалася Адріана, але вона все ще була слабкою, щоб просто взяти й піти. — Я не зможу її використовувати так само як і свою. Це наче… Наче залити води замість крові. Навіщо ти це зробила?

— Мене дуже цікавить магія крові, Адріано, — із серйозним обличчям промовила Юрія. — Хочу теж навчитися цієї магії. Та і все ж моя кров дозволить тобі бути більш рухливою деякий час.

— Але цьому неможливо просто навчитися, треба народитися з цим даром, — розгублено сказала Адріана. — Та і до чого тут я? Я не розумію зв'язку з тим, що ти зробила. 

— Бо це ще не все, — відповіла Юрія. — В мене на тебе ще є багато планів. І ти не відмовиш мені. Можеш спробувати, звісно, але краще тобі цього не робити. Просто будеш мені допомагати з моїми дослідженнями, а натомість я дозволю тобі користуватися бібліотекою моїх батьків. Також тепер Діана, мій вірний лицар та подруга, буде захищати й тебе також.

— У твоїй бібліотеці є книги, яких немає в університеті? — зацікавлено запитала Адріана. — Твої батьки, здається, вони викладали в Університеті Магії, так? 

— Викладали, але не дуже довго, — сказала Юрія та допомогла Адріані сісти. — І так, в їхній бібліотеці є особливі книги на тему крові. Також є записи їхніх особистих досліджень про це. 

— Тоді я готова на все, якщо це допоможе мені стати сильнішою. 

Часом я дивувалася з Юрії, але з іншого боку, із нас двох саме я силою заламала руку Люцетті та змусила провести її цілу ніч у страху. Тож, хто б ще казав про дивні методи? Ми з нею стали в дечому сильно схожі за весь цей час.

Я вирішила залишити їх наодинці, пішовши до своєї кімнати. Однаково більшість слів я просто не розуміла, і час проведений у власній кімнаті здавався цікавішим.

Там теж були різного роду книги, які часом можна і почитати. Це все були романи, тому я навіть не розраховувала вичитати щось важливе для себе, або про себе. Все ж малоймовірно, що взагалі такі тексти існували десь.

Майже вся моя інформація надходила від Тарії, яка в останній раз, коли мені було зле на підступах до Євіанни, розповіла не так і багато. Та це були лише припущення та слова про те, щоб я робила те, що сама забажаю.

Дивно, адже раніше мені здавалося, що в неї були якісь плани на мене. Правда, тоді вона і сама не пам'ятала навіщо я їй. Але тепер все виглядало так, що вона просто не дала мені колись померти, а тепер їй стало майже байдуже на мене. І я все частіше ловила себе на тому, що дивилася на тумбочку, що стояла біля мого ліжка. Саме там я сховала кров Морени.

Випити її? А що далі? Що зараз я не розуміла, яким має бути моє майбутнє, що навіть коли вип'ю тієї крові… 

Щастить Юрії, адже вона знайшла собі нове хобі, проводила якісь дослідження та експерименти. Ігор навчався бою мечем у Бернарда, щоб захищати Юрію в майбутньому. Вони кохають один одного, і вже були один одній цілями для життя. А який би вибір не зробила я, переді мною лише невідомість майбутнього та відсутність орієнтирів. 

— Деяне, або я знову зустрінуся з тобою, або припиню пручатися порожнечі та її бажанню, — промовила я та взяла до рук першу книгу, що трапилася під руку.

Вечір, а потім і ніч, пройшли дуже нудно. Єдине, чим вони могли б запам'ятатися, так це тим, що зелені спалахи дуже гарно освітлювали імператорський замок, який було добре видно у вікно. А ще тим, що лише пізно вночі Ігор повернувся до своєї кімнати. Дихав він важко через проблеми з серцем, а тому я впізнала його лише за цим звуком.

Пізніше пішла спати і Юрія, після чого я побачила у вікно як Адріана виходить з маєтку та прямує до дороги. Вона дивно озиралася, наче боялася, що за нею хтось слідкує. Це привернуло мою увагу. Я швидко вийшла надвір та пішла за нею.

Одного разу я вже слідкувала за іншою людиною вночі, і тоді мене ледь не задавила потвора, що надовго залишила мені відбитки рук на шиї. Нічому життя мене не вчило, але те, що приховувала Адріана, дало мені бодай якусь ціль на найближчий час.