Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Васильович Бабат працював до пізнього вечора. У нього останнім часом збиралося все більше і більше невідкладної роботи.

Багато минуло часу відтоді, як Бабат востаннє бачив Віру Михайлівну.

Не питаючи дозволу, зайшла секретарка, поклала перед Бабатом аркуш паперу і стала біля столу, чекаючи відповіді. Бабат прочитав записку кілька разів, помовчав, пожував губами і сказав:

— Нехай зайде.

Секретарка мовчки вийшла. Записка залишилася лежати на столі. На папері стояли слова, написані нерівними, наче п'яними літерами: «Маю до вас важливу справу. Гомон».

Інженер спокійно чекав, поки зайшов Гомон, зустрів його привітно, але в кожному русі його, в кожному слові відчувалася непевність.

Гомон сів, довго не починав розмови, і тому Бабат заговорив перший:

— Ви давно приїхали… Гомон?

— Ні, недавно.

Розмова увірвалася. Інженер ще раз перечитав записку і, затинаючись, спитав:

— Які справи привели вас до мене?

— А що, не хотілося б мене бачити?

— Одверто кажучи, ніякого задоволення від нашої зустрічі я не маю.

— Доведеться вам потерпіти, — глузливо засміявся Гомон. — Я думаю, що ми договоримося дуже скоро. Справа коротка — що ви знаєте про крейсер Юрія Крайнєва?

— Про крейсер Крайнєва? — перепитав Бабат. — Про крейсер Крайнєва я не знаю нічого, крім того, що він закінчений. Ця робота вже давно відійшла від мене, нею керує сам Крайнєв.

— Вам не довіряють?

— Не довіряють? Ні, не думаю. Просто з деякого часу обсяг моєї роботи трохи зменшився. Я сам про це просив.

Бабат насторожено, відчуваючи небезпеку, дивився на гостя.

— Уважно слухайте мене, Бабат, і постарайтеся все запам'ятати, — сухо сказав Гомон. — Мені треба здобути креслення крейсера або зробити так, щоб на випробуваннях він розбився. Я буду одвертай з вами — за перше дають мільйон, за друге — двісті тисяч. І в тому і в другому випадку гарантовано виїзд за кордон. Зробити цю справу я доручаю вам.

Бабат слухав мовчки. Він був підготовлений до такої розмови, чекав чогось подібного. Але те, що пропонував Гомон, перевищувало сподіванки.

— Я не зроблю цього, — тихо сказав Бабат, — я не зроблю цього, чим би ви мені не загрожували.

Голос його раптом зірвався із спокійного топу. Гомон на це не зважив.

— Ви нітрохи не змінилися з часу нашої останньої ділової зустрічі, — поблажливо сказав він. — Завжди у вашому серці грають благородні почуття. Правда, ви вмієте їх перемагати. Це робить вам честь. От я вже бачу, у вас на язиці крутяться слова, що ви зараз подзвоните в НКВС і викриєте мене. Не витрачайте марко енергії. Я вже ляканий. Та й до того ж вам роль чесного патріота якось дуже мало личить.

Бабат сидів блідий як стіна. Гомон вів далі:

— Щоб раз і назавжди заспокоїти і припинити фонтан ваших благородних почуттів, я дозволю собі історичний відступ. В двадцять першому році ми з вами разом підписували документа про підтримку Троцького. Правда, ми його не подали і тому ви залишилися непорочним партійцем, але ця заява у мене є, і ви про це добре знаєте. А може, ви згадаєте, як від заяв ви перейшли до дії? А може, ви згадаєте, хто в двадцять шостому році організував обрив кліті на шахті «Марія» або пожежу на будівництві двадцять шість у тридцятому році? Киньте придурюватися, Бабат. Я турбую вас раз на п'ять років. Цей раз вже востаннє. Перспектив у нас з вами більше нема. Ми тут залишилися зовсім самотні. Спиратися ні на кого. Треба тікати. Центр розгромлено вщент. Тікати без грошей безглуздо. Ви це й самі розумієте. Діставайте креслення або знищуйте крейсер. За гроші і документи не турбуйтеся, все буде зроблено чисто і точно. Всього найкращого.

Гомон ніби виплюнув усі ці короткі речення, встав, уклонився глузливо і вийшов з кімнати.

Бабат довго сидів нерухомо, йому стало цілком ясно, що треба слухатися і тікати.

РОЗДІЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ

Валя ходила біля крейсера і захоплено прицмокувала язиком. В першу хвилину вона навіть не наважувалася відчинити дверці кабіни і заглянути всередину. Крейсер перевернув усі її уявлення про літаки взагалі.

Потім Валя взялася грунтовно знайомитися з машиною. В принципі тут були вже давно знайомі речі, але було багато нового, незнайомого. Захопившись машиною, Валя навіть не помітила, як біля крейсера з'явився Крайнєв поруч з Соколовою. Валя вже встигла раніше познайомитися з директором заводу. Між ними відразу ж налагодилися дружні взаємини.

— Віро Михайлівно, — звернулася Валя до Соколової, — я думаю, що мені зараз, слід спробувати крейсер у польоті. Звичайно, тільки зліт, посадку і все таке інше. До нього треба ще призвичаїтися перед справжніми випробуваннями. Я хочу послухати його в польоті.

— Всіма справами випробувань відає товаришка Токова, — відповіла Віра Михайлівна. — Невже ви ще не познайомилися?

В цю мить Марина разом з двома інженерами вийшла з цеху. Крайнєв привітав її щиро і сердечно. Вони не бачилися давно, і Юрію дуже хотілося подякувати Марині за хорошу роботу. Він міцно потис їй руку, сказав кілька привітних слів, усміхнувся як ніколи привітно.

Валя познайомилася з Мариною, і робота розпочалася.

У баки крейсера залили бензин. Підійшли механіки, перевірили все. Марина дала дозвіл на перший політ. Стартова команда вивела крейсер.

Валя сіла в кабіну і закрила за собою дверцята.

Хвилину посиділа нерухомо, немов знову звикаючи до вже знайомої кабіни, потім дала газ, мотори заревли на вищій ноті, і крейсер поволі рушив з місця. Він виїхав з площадки перед цехом на аеродром, кілька десятків метрів