Патриція Хайсміт - Талановитий містер Ріплі

допомогою перекладача, мав намір витягти з Роверіні всі подробиці справи. До того ж він не зможе опитати інших важливих свідків, як-от управительку дому, в якому винаймав квартиру Дікі Ґрінліф. А це було дуже навіть важливо.

— Кілька тижнів тому я говорив з Роверіні у Венеції, — сказав Том. — Передавайте мої вітання.

— Обов’язково, — Мак-Каррон допив своє капучино. — Ви знали Дікі, тож куди, на вашу думку, він міг податися, щоб його ніхто не знайшов?

Том засовався на стільці. Ось він і докопався до самого дна.

— Ну, я знаю, що йому дуже подобається Італія. Навряд чи він поїхав до Франції. Йому також подобалась Греція, а ще він планував побувати на Майорці. Може бути, що він подався до Іспанії.

— Зрозуміло, — зітхнув Мак-Каррон.

— Ви сьогодні повертаєтесь до Рима?

Детектив підняв брови.

— Мабуть, якщо зможу бодай кілька годин поспати. Я не спав уже дві доби.

Але тримався він незле, подумав Том.

— Здається, містер Ґрінліф мав дізнатися на вокзалі про найближчі потяги. Наскільки мені відомо, є два ранішніх і ще кілька вирушають по обіді. Він планував сьогодні повернутися до Рима.

— Може, й поїдемо сьогодні. — Мак-Каррон узяв рахунок. — Дуже дякую за вашу допомогу, містере Ріплі. Я маю вашу адресу й номер телефону на той випадок, якщо знову потребуватиму вашої допомоги.

Обидва підвелися.

— Ви не проти, якщо я піднімуся і попрощаюся з Мардж та містером Ґрінліфом?

Мак-Каррон не мав нічого проти. Вони знову їхали разом ліфтом, а Том насилу стримувався від насвистування якоїсь дурнуватої пісеньки.

У номері він уважно подивився на Мардж, вишукуючи на її обличчі ознаки ворожості. Та вона радше виглядала зажуреною, ніби щойно овдовіла.

— Я б хотів ще й з вами поговорити наодинці, міс Шервуд, — сказав Мак-Каррон. — Якщо ви не заперечуєте, — він повернувся до містера Ґрінліфа.

— Звісно. Я саме збирався до вестибюля придбати ранкові газети, — відказав містер Ґрінліф.

Том попрощався з Мардж та містером Ґрінліфом на той випадок, якщо вони сьогодні повернуться до Рима і більше не побачаться. А Мак-Каррону сказав:

— Я з радістю приїду до Рима, якщо вам раптом знадобиться моя допомога. Я буду у Венеції до кінця травня.

— До того часу ми вже щось знайдемо, — відповів Мак-Каррон з упевненою ірландською посмішкою.

Том разом із містером Ґрінліфом спустився до вестибюля.

— Він знову питав мене про те саме. А ще попросив описати характер Дікі, — озвався Том.

— Ну, то якої ви думки про його характер? — приреченим голосом запитав містер Ґрінліф.

Том знав, що містер Ґрінліф однаково осудить як те, що Дікі наклав на себе руки, так і те, що він утік і десь переховується.

— Я сказав тільки те, що думаю, — відповів Том. — Мені здається, що Дікі цілком здатен як утекти, так і покінчити з собою.

Містер Ґрінліф нічого не сказав, лише поплескав його по плечу.

— До зустрічі, Томе.

— До зустрічі, — відказав Том. — Сподіваюся, він дасть про себе знати.

У них з містером Ґрінліфом були хороші стосунки, подумав Том. Те саме було й із Мардж. Вона проковтнула його вигадку про самогубство Дікі, і відтепер усі її думки прямуватимуть у тому напрямку.

Решту дня Том провів удома, очікуючи на дзвінок, бодай від Мак-Каррона, нехай навіть стосовно якоїсь дрібниці. Та отримав дзвінок лише від графині Тіті, яка запросила його на коктейльну вечірку. Том сказав, що прийде.

З якого дива йому чекати неприємностей від Мардж? Вона ніколи не завдавала йому клопоту. Відтепер самогубство Дікі стане для неї нав’язливою ідеєю, всі її думки й фантазії обертатимуться навколо неї.

28

Мак-Каррон зателефонував йому наступного дня з Рима, щоб запитати імена всіх, кого Дікі знав у Монджибелло. Мабуть, то було все, чого від нього хотів детектив, адже він неспішно звіряв його свідчення з переліком, який йому надала Мардж. Більшість імен він уже отримав від Мардж, але Том ще раз назвав усіх тих людей і їхні нелегкі для вимови адреси — Джорджіо, звісно ж, і П’єтро, який наглядав за причалом, Марія, тітка Фаусто (він не знав її прізвища, але з горем пополам пояснив Мак-Каррону, де знаходився її дім), бакалійник Альдо, родина Чеккі й навіть старий Стівенсон, художник-самітник, який мешкав на околиці містечка та якого сам Том ніколи не зустрічав. Том кілька хвилин перелічував їхні імена, а Мак-Каррону, либонь, знадобиться не один день, щоб їх усіх опитати. Том не назвав тільки синьйора Пуччі, який займався продажем будинку й вітрильника Дікі. Синьйор Пуччі міг розказати Мак-Каррону, якщо він уже не довідався про це від Мардж, що Том Ріплі приїжджав до Монджибелло,