Стендаль - Червоне і чорне, Стендаль

зроблене, звичайні люди починають вважати його можливим. Так, де любов запанувала в моєму серці, любов з усіма її чудесами; я вже чую її животворний вогонь. Небо повинно було подарувати мені цю ласку, адже не марно воно поєднало в одній істоті всі переваги. Щастя моє буде гідне мене. Тепер кожен день мого життя не буде тільки бездушним повторенням вчорашнього дня. Є щось велике і сміливе в тому, щоб наважитись кохати людину, таку далеку від мене своїм становищем у суспільстві. Подивимось, чи він і далі буде гідний мене. Як тільки я побачу в ньому якусь слабість, я одразу ж покину його. Дівчина мого роду і з таким рицарським характером, який приписують мені (це був вислів її батька) не повинна поводитись по-дурному.

А саме на цю роль я була б приречена, якби покохала маркіза де Круазнуа. Це було б друге видання сімейного щастя моїх кузин, саме те, що я так глибоко зневажаю. Я наперед знаю все, що казатиме мені цей бідолаха маркіз, і все, що я повинна буду йому відповідати. Що це за кохання, від якого хочеться позіхати? Краще вже стати святенницею. Мій шлюбний контракт був би підписаний так само, як у моєї молодшої кузини; мої родичі розчулились би до сліз, якщо їх не засмутить якась нова умова, введена напередодні в договір нотарем супротивної сторони».

XII. НЕВЖЕ ВІН ДАНТОН?

 

 

Жадоба тривожних почуттів - така була вдача прекрасної Маргарити де Валуа, моєї тітки, яка незабаром одружилась з королем Наваррським, що тепер царює у Франції під іменем Генріха IV.

Потреба вести ризиковану гру - ось у чому полягає секрет вдачі цієї чарівної принцеси; звідси її сварки й примирення з братами, починаючи з шістнадцяти років. Але чим може ризикувати молода дівчина? Тим, що вона має найдорогоціннішого: своєю репутацією, доброю славою на все життя.

Мемуари герцога Ангулемського, позашлюбного сина Карла IX

 

 

«Між Жюльєном і мною не буде шлюбного контракту, не буде нотаря; тут усе героїчне, все - справа випадку. Якщо не зважати на те, що він не благородного роду, моє кохання - це кохання Маргарити де Валуа до молодого Ла-Моля, найчарівнішого юнака свого часу. Хіба моя провина, що придворні юнаки схиляються перед пристойністю і бліднуть на саму думку про найменшу незвичайну пригоду? Маленька подорож до Греції або Африки -це для них межа дерзання, та й вирушають вони туди не інакше, як гуртом. Як тільки вони залишаються на самоті, їх проймає страх - не перед списом бедуїна, а перед тим, щоб не опинитись у смішному становищі, і вони просто божеволіють від цього страху.

А мій любий Жюльєн, навпаки, любить діяти тільки сам. Ніколи цій незвичайній істоті не спаде на думку шукати чиєїсь підтримки чи допомоги. Він зневажає усіх інших; через це я не зневажаю його.

Якби хоч і бідний, а був Жюльєн дворянином, моє кохання було б просто найпошлішою дурістю, банальним мезальянсом; такого кохання мені не треба; в ньому не було б того, що властиве справжнім глибоким пристрастям: непереможних труднощів, темної непевності майбутнього».

Мадемуазель де Ла-Моль так пройнялася цими прекрасними міркуваннями, що непомітно для себе почала вихваляти Жюльєна в розмові з маркізом де Круазнуа і з своїм братом. Красномовство її зайшло так далеко, що образило їх обох.

- Стережіться цього юнака з його енергійною вдачею! - вигукнув її брат.- Якщо знову почнеться революція, він усіх нас пошле на гільйотину.

Вона утрималась від відповіді і стала висміювати брата і маркіза де Круазнуа, глузуючи з їхнього страху перед рішучістю інших. Це ж, по суті, просто страх зіткнутись з несподіваним, розгубитись перед ним.

- Завжди, завжди, панове, у вас та сама боязнь смішного, цього страхіття, яке, на горе, зникло ще тисяча вісімсот шістнадцятого року.

- Смішного вже не може бути в цій країні, де є дві партії,- казав пан де Ла-Моль.

Його дочка зрозуміла цю думку.

- Отже, панове,- казала вона ворогам Жюльєна,- ви будете боятись усе своє життя, а потім вам скажуть:

 

Це зовсім був не вовк, а лише тінь його.

 

Матильда скоро покинула їх. Слова брата її дуже налякали, вона довго не могла заспокоїтись; але на другий день вона вже бачила в них найкращу похвалу.

«В наш час, коли ніде нема рішучості, його рішучість лякає їх. Я перекажу йому слова мого брата і подивлюсь, що він на це відповість. Але для цього треба вибрати хвилину, коли його очі загоряться. Тоді він не вміє брехати».

- А що, як це Дантон! - вимовила вона, опам'ятавшись після довгого роздуму.- Ну що ж! Припустімо, що революція повторилася б. Яку роль відіграли б тоді Круазнуа з моїм братом? Це можна вгадати наперед: велична покора долі! Це будуть героїчні барани, що дадуть перерізати собі горло без найменшого опору. Вмираючи, вони все ще боятимуться погрішити проти доброго тону. А мій Жюльєн пустить кулю в лоб кожному якобінцю, що з'явиться його заарештувати, якщо тільки в нього буде найменша надія на порятунок. Він не побоїться поганого тону, ні!

Останні слова примусили її замислитись; вони викликали прикрі спогади, і все її завзяття відразу згасло. Вона згадала жарти панів де Кейлюса, де Круазнуа, де Люза та її брата - вони одностайно закидали Жюльєну що у нього вигляд святенника: смиренний і лицемірний.

- Але ж,- вигукнула вона раптом, і очі її радісно спалахнули, - ці постійні гіркі жарти саме й доводять, всупереч її бажанням, що він і є найцікавішою людиною, яку ми бачили за цей сезон!

«Яке значення мають його хиби, смішні риси? В ньому є щось величне, і це їх неприємно вражає, незважаючи на їхню доброту й великодушність. Зрозуміла річ - він бідний і вчився, щоб стати священиком. А вони - командують ескадронами, їм не треба вчитись. Це куди зручніше.

І все ж, незважаючи на його вічний чорний костюм і святенницьку міну, яку довелось прибрати цьому бідному юнакові, щоб не вмерти з голоду,- його перевага лякає їх, це цілком ясно. А ця попівська міна зникає, як тільки ми залишаємось з ним наодинці. І коли ці пани кажуть щось, на їх думку, дотепне й несподіване, вони завжди поглядають насамперед на Жюльєна, це я прекрасно помітила. А проте вони добре знають, що сам він з ними ніколи не заговорить, поки його не спитають. Він звертається тільки до мене. Він вірить, що в мене висока