Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Рейлі різко крутнув кермо, і вони опинилися на ще вужчій колії, яку раніше не помітили. Джип помчав уперед, а гілки навколишніх дерев хльостали його по боках. Приблизно за кілометр дерева скінчилися, і вони вискочили на інше пасмо.

Старик радісно посміхнувся, показуючи вниз:

— Оррей, оррей! Ібте!

Перед їхніми очима постала долина, і Тес не повірила своїм очам — як прикро!

Внизу було озеро.

Знову.

Вона кинула на Рейлі невдоволений погляд, той різко зупинив автомобіль, і вони всі вилізли з нього. Потім підійшли до краю невеличкої галявини, а тим часом дід продовжував задоволено кивати. Тес поглянула на нього, похитала головою, а потім звернулася до Рейлі.

— Треба було нам знайти когось іще старшого за віком, років, так, під двісті. — Потім вона знову подивилася на старого і запитала його з благальними нотками у голосі:

— Беер ель Сіфсааф? Нереде?

Дід насупився, явно збитий з пантелику.

— Оррей, — наполягав він, вказуючи на озеро.

Рейлі ступив кілька кроків уперед і добряче придивився довкола. Із цього зручного місця він міг бачити все озеро, включно з його західним краєм, який не було видно з-за лісу з їхнього попереднього пункту спостереження.

Він повернув голову до Тес, єхидно посміхаючись:

— Горе вам, маловірні!

— Що це означає? — роздратовано кинула вона. Рейлі спокійним жестом підізвав її до себе. Вона поглянула на старого, який, радісно погоджуючись, кивнув головою, а потім видряпалася до Рейлі й побачила те, на що він вказував.

Звідси Тес побачила в милі від них, а може трохи далі, бетонну дамбу, що замикала водосховище і сполучала вершини двох протилежних пагорбів. Точніше, вона побачила верхню частину дамби.

— О Боже! — мимоволі скрикнула вона.

Рейлі витяг із кишені блокнот і заходився схематично зображати профіль пагорбів та лінію між ними, яка означала поверхню води. Потім так само схематично він зобразив під цією лінією кілька будинків на дні водосховища і показав ескіз старому. Той взяв кулькову ручку, зобразив на дні водосховища велику літеру X і мовив:

— Кой суюн алтінда. Беер ель Сіфсааф.

Тес поглянула на Рейлі, і той показав їй свій кривенький ескіз.

— Селище тут, внизу, — підтвердив він. — Воно під водою. Коли збудували дамбу, вода затопила всю долину, а разом із нею — і залишки поселення. Воно — на дні озера.

Старий почувався тепер набагато спокійніше, коли Рейлі обережно спрямував «паджеро» вниз тряскою всипаною камінюччям дорогою і зупинив його аж біля краю водосховища. Воно було чималеньке за розмірами, а поверхня води — гладенька, як скло. На протилежному березі виднілася низка стовпів.

«Мабуть, це телефонна лінія та лінія електропередач, що тягнулися до дамби, — подумав Рейлі, — скоріш за все, там мала бути і якась дорога». А від самої дамби на північ, до цивілізації, крокували опори високовольтної лінії. Щодо цивілізації, то окрім дамби та штучного водосховища, навкруги не було якихось інших її ознак. Навколишні ліси, розмиті обриси гір на горизонті — не надто привітний пейзаж — все було таким самим, як і сімсот років тому, коли цими місцями простували рицарі-тамплієри.

Коли вони доїхали до дамби, Рейлі, якому, як і Тес, кортіло якомога швидше дістатися до пункту призначення, рвонув «паджеро» по бетонці, прокладеній зверху масивної споруди греблі. Ліворуч він побачив урвище метрів з шістдесят завглибшки. На дальньому кінці дамби виднілася ремонтно-експлуатаційна станція, до якої їх і спрямовував старий.

Коли вони їхали греблею, Рейлі час від часу уважно обмацував поглядом берег озера і місцевість над ним. Ознак життя ніде не було помітно, хоча стовідсоткової впевненості він не мав, бо дерева росли тут густо, і в тіні їхніх крон міг сховатися будь-хто, кому не дуже хотілося знаходитися на видноті. З обережністю, він придивлявся до будь-яких ознак присутності Венса, оскільки незабаром мала початися фінальна частина їхньої подорожі, але не побачив нічого, що могло б засвідчити наявність якихось прибульців у цьому районі. У розпал туристичного сезону ситуація могла би бути зовсім іншою, але наразі здавалося, що вони тут самі-одні.

Але це не заспокоїло Рейлі, ні. Венс уже проявив свою здатність бути хоч на півкроку, але попереду них, до того ж він виявився вперто-рішучим і непоступливим у досягненні своєї мети.

Він неодмінно теж тут був. Десь поряд.

Поки вони спускалися з пагорбів над водосховищем, Рейлі встиг поцікавитися у старого — чи не питався хто, бува, про селище Беер ель Сіфсааф останнім часом. За допомогою карколомних лінгвістичних кульбітів йому врешті-решт вдалося дізнатися, що про це селище ніхто не питав, наскільки йому було відомо. «Може нам вдалося таки його випередити», — подумав Рейлі, уважно вивчаючи місцевість безпосередньо біля дамби, видивляючись що-небудь незвичне, незвичайне і підозріле. Трохи згодом він зупинив джип біля невеличкої експлуатаційної станції.

Поруч із будиночком був припаркований іржавий білий «фіат». Звідси Рейлі побачив, що до станції з протилежного боку теж вела дорога. Здавалася вона відносно новою та рівною.

— Якби ми поїхали по он тій дорозі, то зекономили б половину часу, — звернувся він до Тес.

— Ну