Дуглас Адамс - Автостопом — по Галактиці

Слартібартфаст вийшов зі скляної кімнати.

— Корчмоматика, — пояснював він, — найпотужніша із відомих паранауці обчислювальних сил. А тепер ходімо до залу інформаційних ілюзій.

Форд з Артуром, ніби зачаровані, рушили за ним.

РОЗДІЛ 5

Корчмоматична тяга — чудовий новий метод перельоту через недалекі космічні відстані без потреби входити в небезпечну конфронтацію з чинниками неймовірності.

Сама Корчмоматика — то є революційно новий шлях до розуміння поведінки цифр. Подібно відкриттю Ейнштейна, що космос не є абсолютним, а залежить від переміщення спостерігача в космосі, і що час не є абсолютним, а залежить від переміщення спостерігача в часі, тепер дійшли висновку, що числа не є абсолютними, а є залежними від переміщення спостерігача в ресторації.

Перше неабсолютне число — то кількість людей, для яких замовлено столик. Воно буде змінюватися впродовж перших трьох телефонних дзвінків до ресторації, а затим і віддалено не збігається з кількістю тих, які прийшли на вечерю, а чи з кількістю тих, які згодом приєдналися до них після вистави/матчу/вечірки/роботи, чи від кількості людей, що злиняли, уздрівши новоприбулих.

Другим неабсолютним числом є даний час прибуття, який зараз відомий як одна з найхимерніших математичних концепцій — оберненомінливостатевовиключення, число, про яке з певністю можна сказати лиш одне — воно рівняється чому завгодно, тільки не самому собі. Іншими словами, даний час збору, в момент якого цілковито виключена поява будь-якого члена даної компанії. Зараз оберненомінливоста-тевовиключення грає життєво важливу роль в багатьох галузях математики, не виключаючи статистики та бухгалтерської справи, а також є елементом основних рівнянь, які застосовуються в створенні поля «Когось Іншого Клопіт».

Третя і найзагадковіша з усіх штуковин неабсолютності криється в співвідношенні всіх, уписаних у рахунок страв, вартості кожної страви, кількості людей за столом та сумою, яку кожен готовий за все це заплатити. (Кількість людей, які справді прихопили з собою гроші, — є лише субфеноменом вищезгаданого поля).

Прикрі суперечки, що виникали на цьому етапі, залишалися поза полем зору науки протягом століть просто тому, що всерйоз їх ніхто не сприймав. Як правило, такі проблеми зачисляли до таких абстракцій, як ввічливість, грубість, скупість, роздратованість, утому, емоційність чи пізню годину, і які наступного ранку начисто забувалися. Звичайно ж, у лабораторних умовах вони ніколи не піддавалися дослідженням, бо в лабораторіях вони ніколи не траплялися — принаймні в поважних лабораторіях.

І лише поява кишенькових комп’ютерів нарешті пролила світло на гідну подиву істину, а полягала вона ось у чому:

Числа, записані в рахунках на терені ресторації, не підвладні тим же математичним законам, що керують числами, що записані на будь-яких інших аркушах паперу, в будь-якому іншому куточку Всесвіту.

Це твердження викликало бурю в науковім світі. Відбулася докорінна революція. Хороші ресторації стали ареною стількох математичних конференцій, що багато найпроникливіших умів свого часу померли від ожиріння та сердечних нападів, і математична наука була відкинута на багато років назад.

Та хоч як би там було, а люди поступово стали усвідомлювати значення цього припущення. Хоч би почати з того, що воно завжди здавалося надмір голим, надмір божевільним, дуже вже воно скидалося на те, про яке чолов’яга з вулиці сказав би: «Добродію, спитали б мене і я вам давно про це сказав би». Тоді винайшли висловоблуди, щось на зразок «Інтерактивно-суб’єктивне моделювання», — і всі з полегшенням зітхнули і зайнялися поточними справами.

А невеличкі гурти ченців, які взяли за звичай швендяти біля поважних наукових установ та виспівувати дивні наспіви, про те, що Всесвіт — це лише витвір його власної уяви, врешті-решт отримали від уряду дотацію на організацію вуличних вистав і відразу ж кудись пощезали.

РОЗДІЛ 6

— Розумієш, у космічних подорожах, — сказав Слартібартфаст, вовтузячись з якимись приладами в Залі інформаційних ілюзій, — у космічних подорожах…

Він замовк і озирнувся навкруги.

Після фантасмагоричного балагана обчислювальної централі Зал інформаційних ілюзій був блаженним спочивком для зору. Тут не було нічого. Ніякої інформації, ніяких ілюзій, лише їх троє, білі стіни та декілька приладів, які виглядали так, ніби їх треба було кудись ввімкнути, а куди — Слартібартфаст не міг знайти.

— Ну і? — спробував підігнати його Артур. Він уловив у голосі Слартібартфаста, нотку нагальності, та не розумів, до чого вона.

— Що «ну і»? — поцікавився старий.

— Ви почали говорити…

Слартібартфаст глипнув на нього зизом.

— Числа, — сказав він, — вони жахливі. — Після чого поновив свій пошук.

Артур мудро кивнув самому собі. Та згодом усвідомив, що це йому нічого не дало, і вирішив, що йому слід, одначе, спитати: «В якому відношенні?»

— У космічних подорожах, — повторив Слартібартфаст, — усі числа — жахливі.

Артур кивнув знову і благально оглянувся на Форда, та Форд репетирував роль пришибленого, і не безуспішно.

— Я лише хотів, — зітхнувши, сказав Слартібартфаст, — хотів позбавити вас клопоту формулювати запитання про те, чому всі обчислення на моєму кораблі проводяться в блокнотах кельнерів.

Артур насупився.

— А чому, — почав він, — всі обчислення на вашому кораблі проводяться в…

Тут він прикусив язик.

— Тому, що в космічних подорожах усі числа — жахливі, — пояснив Слартібартфаст.

Відчуваючи, що його слова падають на кам’янистий ґрунт, він став розжовувати сказане:

— Послухайте, — сказав він, — числа в блокноті кельнера танцюють. Pyчуся, що ви стикалися з таким явищем не раз.

— Ну…

— У блокноті кельнера, — продовжував Слартібартфаст, — реальність та нереальність вступають у протиборство на такому фундаментальному рівні, що кожна стає своєю протилежністю і навпаки, дякуючи чому стає можливим практично все, при дотриманні певних засад.

— А яких саме засад?

— Сформулювати їх неможливо, — сказав Слартібартфаст. — То власне одна з тих засад. Дивно, але факт. Мені це видається принаймні дивним, — додав він, — а те, що це факт, я знаю з власного досвіду.

В цей момент він уздрів у стіні той отвір, який шукав, і вткнув у нього вилку приладу.

— Нема чого лякатися, — сказав він і зненацька метнув переляканий погляд у бік приладу і відсахнувся, — це…

Кінця фрази Форд з Артуром не почули, бо саме в цю мить корабель, в якому вони летіли, вмить перестав існувати. З розколотої ночі прямо на них, випльовуючи вогонь лазерних променів, летів космокрейсер розміром з невелике промислове місто центральної Англії.

Жахливі імпульси сліпучого світла пропекли темінь і злизали добрячий шмат планети, що перебувала прямо у них за спинами.

Форд з Артуром захололи, похлинувшись власним криком відчаю.

РОЗДІЛ 7

Інший світ, інший день, інший світанок.

Нечутно з’явилася вузенька сріблена смужка вранішньої зорі.

Хмара в декілька мільярдів трильйонів тонн надгарячих вибухаючих водневих