Робер Мерль - Тварина, обдарована розумом

— Гаразд, — відказав Севілла. — Раз так, то ось що я вам пропоную: ваш вертоліт приземлиться на терасі, вивантажить зброю, радіоапаратуру й дельфінів. Ваші люди випустять їх у море біля пристані без нашої допомоги. Відтак вертоліт забере вас, Ела й відлетить. Коли вас тут не буде, я з Арлеттою, тільки ми обоє, спробуємо знайти контакт з дельфінами.

— Я пропоную вам іще один варіант, — промовив Адамс по короткій мовчанці. — Я міг би бути присутнім, коли місіє Арлетта й ви шукатимете контакту з дельфінами.

— Ні, — заперечив Севілла, — це зовсім неможливо.

— Чому?

— Я повинен повторити? Ця лабораторія належить мені, ніхто мене не фінансує й ніхто не наглядає за нею. Адамсе, — провадив він розгнівано, — коли ви бажаєте витрачати час на те, щоб ставити під сумнів мої умови, ми з вами ні про що не домовимося. Вирішуйте. Що ж до мене, я вважаю, що наші переговори скінчилися.

— Я згоден, — сухуватим тоном відповів Адамс. — Дозвольте сказати, що ви були надзвичайно рішучі в цих переговорах.

Севілла зиркнув темними очима на Адамса й якусь хвилю мовчав. Потім різко махнув рукою й сказав:

— Якщо дозволите, я залишу вас на пару хвилин самого. Ви зможете написати документ, котрий підтверджуватиме, що ви віддаєте нам Бі й Фа.

Севілла кивнув Арлетті, вийшов з нею з кімнати й попрямував до повітки. Побачивши його, Пітер підвівся, написав кілька слів на сторінці свого записника, вирвав аркуш і подав його Севіллі. Арлетта глянула на Сьюзі.

— Як ся має Меггі?

— Вона спить. Я дала їй снодійне.

— Як вона сприйняла?..

— Як і слід було цього чекати. Нібито це її вина. Вона довела Боба до відчаю, й тому той згубив життя.

— Нещасна дівчина. Не знаю чому, але в мене завжди таке відчуття, мовби я в чомусь завинила перед нею.

— В мене також.

— Чи знаєте, що в вас на спині сукня зовсім засмальцьована. Ви, певне, сперлися на мотор.

— Можливо, — відповіла Сьюзі усміхнувшись.

Нараз якимось дивним поривом вона схопила Арлетту за руки й міцно стиснула їх.

Севілла передав Арлетті цидулку, що її він одержав від Пітера. Вона мовчки прочитала: «Ел встановив апаратуру. для підслуховування, але він не підходив до пристані».

— Що ви тут налагодили? — запитав Севілла голосно.

— Полагодив великого гумового човна, але до завтра не спускатиму його на воду.

— Гаразд. Лишайтеся тут самі. Ми з Арлеттою підемо й натягнемо сітку при вході до басейну.

Коли вони підійшли до гавані, Арлетта обернулась до Севілли й шепнула:

— Чому ти не погодився взяти загін охоронців, що його тобі пропонує Адамс?

— Мені не сподобалась Адамсова наполегливість. Такий загін — це палиця на два кінці.

— Так міркуєш?

— Так, звісно. Я відчув хиткість у позиції Адамса. Певен, він прагне знати правду. Але чому? Щоб передати її на «вищий рівень»? Напевно. А може, просто для того, щоб одержати перевагу над загоном «В»? Я не довіряю йому.

— Ти гадаєш, він або його шефи, зваживши всі «за» й «проти», прагнутимуть знищити істину?

— Еге ж, я так думаю.

– І в такому разі…

Севілла подивився на неї своїми темними очима.

— У такому разі ми будемо зайві.

Адамс подав папірця Севіллі, той уважно прочитав його, а тоді склав учетверо й сховав до течки. Адамс подивився на годинника.

— Вони не забаряться, — сказав він. — Коли ми дісталися сюди, я не бачив у басейні дельфінки. То дельфінка, правда ж? Чи не виникне ускладнень з Бі?

— Деякі труднощі, зрозуміло, будуть, — відповів Севілла. — У вас чудова пам’ять. Бі не терпить присутності іншої самиці поблизу Фа, але цього разу я не гадаю, що відбудеться серйозне зіткнення. Басейн відкритий, Дезі звикла входити й виходити з нього. Якщо її стосунки з Бі занадто зіпсуються, вона втече.

Він хотів розповісти про Джіма, але передумав. Звідкілясь долинув пронизливий гул мотора.

— Чуєте, то наші люди, — озвався Адамс, йдучи до вікна. Відчинив його, висунувся й глянув на небо.

— З вашого дозволу, — мовив Севілла, — я зачиню вікно. Ви знаєте мою умову г ваші люди повинні самі випустити Бі і Фа в басейн, і до вашого від’їзду дельфіни не повинні бачити нікого з нас.

— Гаразд, — погодився Адамс, — бажаю успіху. — Його голосу майже не було чутно, бо вже зовсім близько гудів вертоліт. — Це дуже важливо. Вважаю, що не треба повторювати ще раз, — він подивився на Севіллу змореними, запалими очима. Севілла, у свою чергу, також подивився на Адамса. Дивно: він мав щирий, схвильований вигляд, але насправді це ще нічого не означало. Він з тих людей, що вміють маскуватися, коли одержують наказ.

– І дуже важливо швидко діяти, — мовив Адамс гортанним голосом. — Як тільки вони заговорять, якщо вони взагалі ще говоритимуть, викличете мене по радіо. Я перебуватиму на одному з вартових катерів, і я відразу приїду.

Гул вертольота перервав його слова, він скрушно зітхнув, подивився на Севіллу й зробив жест, якого той зовсім не чекав: подав йому руку. Севілла понурився: все та сама двозначність. Людські стосунки спотворені: симпатія й пошана — де в них фальш, а де щирість? Подана рука або куля з автомата — все підкорено наказам. Адамс віддав своє сумління в руки шефів, рішення схвалюються не тут, це рука людини, якої тут немає.

Я зроблю неможливе, — сказав Севілла не ворухнувшись. — Цілком усвідомлюю те, що покладено на карту.

Адамс попростував до дверей. Тільки-но він відчинив їх, як водночас з нестерпним виттям вертольота, що гніздився на терасу, до кімнати хлинув могутній порив вітру, й двері