Раймонд Коурі - Останній тамплієр

про цю проблему, живи власним життям, а коли це не допоможе, то може, тоді й дійсно є щось фундаментально хибне у способі твого життя. Ти — одинак, що саме по собі не є великим досягненням, і, якщо чесно, робота у тебе теж не з найцікавіших.

— Робота як робота, мені подобається те, чим я займаюся.

— А може, саме час зайнятися чимось іншим? — Пустотлива усмішечка з'явилася саме вчасно і бажано. — Наприклад, замовкнути і поцілувати мене?

Рейлі уважно вдивився в її обличчя. Він розпізнав щось уже знайоме, щось таке, що йому вже доводилося відчувати лише у її присутності й раніше: це було відчуття повноти життя. І він притис Тес до себе — міцно-міцно.

Коли їхні тіла зблизилися, сіро-блакитні зображення на екрані перетворилися на суцільну розмиту пляму. Приглушені голоси стихли, натомість стало чути, як похапцем скидається одяг, потім долинули звуки, що видають люди, коли кохаються.

Стискаючи обома руками філіжанку з кавою, Де Анґеліс байдужими очима дивився на екран. Вони зупинили своє авто на пагорбку, що нависав якраз над тією улоговиною, де Тес і Рейлі влаштувалися на ночівлю. Задні двері бежевої «Тойоти Лендкруізер» було відчинено, і всередині салону виднілися два екрани, що містично поблимували у темряві. Один із них був екраном ноут-бука, від якого тягнувся кабель до інфрачервоного приладу нічного бачення «Raytheon Thermal Eye-250D», що стояв на тринозі, відображаючи навколишній ландшафт. Параболічний мікрофон спрямованої дії містився на другій тринозі. Інший екран належав маленькому переносному детектору. Він мигтів, вказуючи положення GPS-давача, прикріпленого знизу валізи Тес.

Монсеньйор повернув голову і поглянув на темну долину, що простиралася внизу. Він почувався спокійним і задоволеним. Все було під контролем, і такий стан справ йому явно подобався. Його підопічні були недалеко, а якщо поталанить, то до них незабаром приєднається і Венс. Де Анґеліс іще достеменно не знав, куди вони прямують; шкода, що не вдалося встановити аудіожучок у них в авто, просто для цього не випало нагоди. Але великого значення це не мало. Що б вони не знайшли, він чатуватиме позаду, і відразу відбере знахідку.

Це була найлегша частина завдання.

Важчою його частиною було вирішити — що робити з усіма ними, коли першу частину буде виконано.

Де Анґеліс кинув останній лінивий погляд на екран і різким помахом руки вилив у кущі залишки кави.

Побачене не зацікавило його. Буде він ніч не спати через якісь там дурниці!

55

Коли Тес прокинулася, в щілини вже пробивалося сонячне світло. Вона сонно помацала біля себе рукою, але знайшла лише порожню постіль — вона лежала сама-одна у зістебнутих докупи спальних мішках. Сівши, вона второпала, що неодягнена, і побачила, що одяг, похапцем скинутий вчора вночі, розкидано довкола неї.

Надворі сонце вже було високо, і коли Тес поглянула на свій годинник, то зрозуміла чому. Була вже дев'ята ранку, і сонце встигло пройти ледь не половину свого шляху навдивовижу чистим і блакитним небом. Примружившись і поглянувши довкола, вона узріла Рейлі, що стояв з оголеним торсом біля джипу і голився, нагрівши воду маленьким кип'ятильником, який увімкнув у гніздо для електрозапальнички.

Коли вона підійшла до нього, він повернувся і сказав:

— Кава готова.

— Я просто у захваті від отого типу на ім'я Кларк, — захоплено мовила вона, відкривши паруючий термос. Густий запах бархатистої чорної кави приємно лоскотав її ніздрі й підбадьорював. — Ви, хлопці з ФБР любите подорожувати з шиком.

— А ти гадала, що гроші платників податків викидаються на вітер?

Рейлі стер з обличчя піну і поцілував Тес. Коли він нагнувся, вона помітила в нього на грудях маленький срібний хрестик на тоненькому ланцюжкові, який вперше побачила учора вночі. «Зараз таке нечасто носять, — подумалось їй, — я так точно не носила б». Був у тому хрестику якийсь патріархальний шарм, який зворушливо вплинув на неї. Їй подумалося, що на ній цей хрестик був би не надто привабливим, але на Рейлі він здавався зовсім іншим — цілком природним і доречним. Він здавався невід'ємною частиною його натури.

Трохи згодом вони були вже в дорозі, рухаючись вглиб суходолу, і величезні колеса «паджеро» легко поглинали вибоїни старого асфальтового покриття. Проминувши кілька покинутих будинків і невеличку ферму, вони звернули з вузької дороги на ще вужчу лісову стежину, яка круто йшла вгору.

Проїжджаючи повз хащі бальзамових дерев, з яких молодий селянин точив пахучу смолисту рідину, Тес побачила гори, що бовваніли вже зовсім близько, і відчула приплив збудження і хвилювання.

— Он там. Бачиш? — показала вона рукою на віддалений пагорб і серце її пришвидшено закалаталося. Його вершина мала характерний симетричний профіль. — Це точно тут! — вигукнула Тес. — Як сказано у щоденнику, «подвійний горб пасма Кенджик». Вона буквально пожирала очима нотатки та мапу, які тримала у руці, звіряючи з ландшафтом, який розстилався перед нею. — Приїхали. Селище має бути в долині по той бік оцього гірського пасма.

Дорога вгризлася в щільне скупчення сосен, а коли вони знову вигулькнули з нього на відкритий простір, то об'їхали невеличкий пагорбок, після чого джип, тепер уже на повну силу використовуючи міць свого чотириколісного приводу, виніс їх на самісінький вершечок гірського хребта.

Але Тес не побачила того, що очікувала побачити. Вона мала таке відчуття, наче її огріли куваддою.

Унизу, перед ними, в долині, затиснутій