Erleen Nord - Узурпація: Євіанна, Erleen Nord

Ну, якщо їй байдуже, то мені так зовсім. З нас трьох, схоже, це хвилювало лише Ігоря. Та і він про це забув, як тільки ми зайшли до кухні та взялися за їжу. Лаврентія була сильно здивована, що ми не їли у столовій, а натомість взялися за те що бачили з їстівного.

— Юріє, сьогодні я розібралася з бандитами у домі моєї бабусі. І вже завтра там можна починати ремонт, — сказала я спостерігаючи за тим, як моя подруга гризе ковбасу взяту з полиці так, наче не їла декілька днів. — А ще мені та Ігорю потрібно чимось себе зайняти, поки тебе немає вдома. Може є якась робота для нас? Я так розумію, що ти проводитимеш багато часу в університеті.

— Так, зайнятися тут справді нічим, — підтвердив мої слова Ігор. — Місцеві дивляться на мене як на бридоту, тому прогулятися містом я не можу та не хочу. А у самому маєтку навіть роботи немає якоїсь. 

— Ну ви й нахаби, — відповіла Юрія. — Живете як королі, а вам ще роботу подавати? Ну й ну…

Я на такі слова лише підперла підборіддя кулаками та вставилась в неї, очікуючи коли вона щось придумає для нас. І не минуло багато часу, як на її обличчі з'явилася необхідна посмішка. 

— Що ти надумала? — запитала я.

— Ігорю, ти вже завтра будеш тренуватися з Бернардом. Ти ж не забув про це? — у відповідь на ці слова Ігор хлопнув себе долонею по лобі. Мабуть, все ж забув, що вже має що робити цими днями. — А ти, Діано, можеш ходити зі мною до Університету Магії. Обличчя в тебе імперське, тож ніхто не буде проти.

— І що я там буду робити? Магією я не володію, якщо ти забула. 

— Будеш моїм лицарем, Діано, — неочікувано заявила Юрія. — Всі багаті студенти мають при собі таких для охорони та задля можливості випендрюватися. Лати носити не треба, просто модне вбрання та зброю, щоб підкреслити моє багатство.

— Це так заведено в Університеті? — покривившись запитала я. — Звучить жахливо, якщо чесно. Але можна спробувати. 

— Це лише поки ти не знайдеш чим себе зайняти, — відповіла вона та про щось задумалась. — А що стосується будинку, то я накажу Бернарду цим зайнятися. Він знає необхідних людей. Але ти впевнена, що хочеш жити за стінами Вищого Міста? Там буває небезпечно, сама розумієш.

На останнє запитання Юрії я не стала відповідати, адже по її обличчю і так було зрозуміло, що вона й сама знала відповідь. Мені мало хто може зашкодити, і тут головне, щоб не було навпаки. Все ж, вбивство приносило мені задоволення, що так нагадувало процес полювання на звірів. Звісно ж я себе можу контролювати, але якщо хтось спробує щось зробити з моїм будинком, то я себе стримувати не стану.

— То завтра я йду з тобою? — поцікавилася я.

— Так, але спершу дещо треба зробити, — сказала вона та звернулася до служанки: — Лаврентіє, принеси до кімнати Діани парадне вбрання моєї матері. Те, в якому вона брала участь у турнірах. 

— Як накажете, пані Юріє, — відкланявшись сказала служанка. 

— Яких ще турнірах? — запитав Ігор. 

— Вона, до того як завагітніти, займалася фехтуванням, — відповіла Юрія нарешті відставивши їжу в сторону. — Кажуть, одного разу навіть зайняла третє місце в турнірі. Думаю, розмір буде підхожий. Та і стиль тобі підійде, бо тоді були в моді темні кольори.

— Ну добре, це вже краще, ніж сидіти тут цілими днями, — погодилася я на все. 

Я не могла собі відмовити в тому, щоб провести залишки вечора у ванній, де чомусь завжди була гаряча та свіжа вода. Та цього разу я там була сама, що дозволило розслабитися так, як того хотілося. Завтра мав бути цікавий день, і я вперше побуваю в Університеті Магії, про який так багато чула. А головне, що граючи роль лицаря, яким не була, я зможу не відчувати себе боржницею Юрії. Але чомусь мені здавалося, що не все тут було так просто. Відчувала, як порожнеча гризла мене зсередини…

Зайшовши до своєї кімнати, я побачила на ліжку принесений служанкою одяг. Він справді був темним, майже чорним, із приємної та жорсткої тканини. Та першим на очі трапився капелюх, що мав загнуті краї по боках, що робило його схожим на невеликий трикутник, якщо дивитися згори чи знизу. Я жодного разу такого не бачила, що не дивно, адже з моменту, коли це було в моді, минуло, мабуть, близько двадцяти років. Потім я поглянула і на сірого кольору сорочку та вузькі штани, а після і на щось схоже на куртку з довгуватим, трішки вище колін, подолом.

Одягнувши все це я була приємно здивована тим, що це все мало ідеальний для мене розмір, і не заважало рухатися. Та найбільшою приємністю було те, що під курткою я знайшла зручний ремінь, що добре підійшов до мого естока. Не знаю, чим саме фехтувала матір Юрії, але це точно було щось, чим потрібно колоти, достатньо вузьке. Все в цьому одязі вказувало на те, що воно було парадним, як сказала Юрія. Воно підкреслювало стрункість жіночого тіла, не тиснуло в грудях, та і загалом виглядало на мені досить добре, як на мій смак. 

— Так собі можна уявити якогось мисливця на монстрів із казок, що бродить нічним містом в пошуках здобичі, — промовила я своєму відображенню в дзеркалі та стала роздягатися, щоб лягти спати. 

Все ж моя уява досі сильна.