Джордж Орвелл - 1984
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Там, де існує рівність, там може існувати і здоровий глузд», — розмірковує Вінстон, тримаючись за цю думку, як за якір, як за точку відліку нормальної, не викривленої реальності. Можливо, причина такого ідеалістичного твердження криється у соціалістичних позиціях самого Орвелла. Скидається на те, що навіть описавши у романі всю облудну лицемірність соціалістичних доктрин першої половини XX сторіччя і кривавих результатів їхніх втілень, він усе ще продовжує вірити у можливість якоїсь абстрактної всеохопної суспільної рівності, так само як його герой, Вінстон Сміт, попри все, що він бачить і знає, продовжує вірити в якусь майбутню останню, справедливу й остаточну революцію, покликану принести загальне рівноправ’я і всеохопне братерство.
Ведучи з цього приводу полеміку з О’Браєном, Вінстон так само зазнає поразки і жахається, коли О’Браєн пояснює йому, чому неможливе повалення диктатури Партії, а наостанок розповідає, що книжку про можливий спротив і повстання писав він сам разом з іншими членами Внутрішньої партії, спеціально, аби ввести в оману таких, як Вінстон Сміт. Далі О’Браєн великодушно відповідає на ще одне запитання, на яке Вінстон ніяк не міг знайти відповіді: він розумів як, тобто якими методами Партія здійснює свою владу, але ніяк не міг зрозуміти навіщо. О’Браєн допомагає йому розібратися, і відповідь виявляється страшною і жорстокою у своїй відвертості: Мета влади — сама влада.
«Ми відрізняємося від усіх олігархій минулого, бо знаємо, що робимо. Всі інші, навіть схожі на нас, були боягузами й лицемірами. Німецькі нацисти і російські комуністи у своїх методах майже впритул наблизилися до нас, але вони ніколи не мали мужності розібратися у своїх мотивах. Вони вдавали, можливо, навіть вірили, що вони захопили владу мимоволі і на обмежений час і що десь відразу за поворотом на них чекає рай, де люди будуть вільними і рівними. Ми не такі».
«Тепер ви вже починаєте бачити, який світ ми творимо? Він зовсім протилежний тим дурним гедоністичним утопіям, які собі уявляли давні реформатори. Світ страху, зрадництва і катувань, світ, де ти чавиш людей і де чавлять тебе, світ, який стане не менш, а ще БІЛЬШ нещадним — таким ми бачимо шлях його удосконалення. Поступ у нашому світі означатиме поступ до ще більшого болю. Давні цивілізації заявляли, що вони засновані на любові й справедливості. Наша цивілізація заснована на ненависті. У нашому світі не буде інших емоцій, окрім страху, люті, тріумфу та самоприниження. Все інше ми зруйнуємо — усе. Ми вже почали руйнувати звичне мислення, що залишилося з дореволюційних часів. Ми розірвали зв’язки між дітьми і батьками, між людиною і людиною, між чоловіком і жінкою. Ніхто тепер не наважується довіряти дружині, дитині або другові. Але у майбутньому не буде ані дружин, ані друзів. У матерів забиратимуть дітей відразу після їхнього народження, як від курки забирають яйця. Сексуальний інстинкт буде викорінений. Розмноження стане формальністю, як оновлення річної картки на пайок. Ми скасуємо оргазм. Зараз наші неврологи над цим працюють. Ми усунемо вірність, існуватиме лише вірність Партії. Не існуватиме любові — любитимуть лише Старшого Брата. Не існуватиме сміху — існуватиме лише сміх тріумфу над розгромленим ворогом».
Колись, розмірковуючи над питанням протистояння тоталітарно облудній системі Партії, Вінстон втішався рятівною думкою, що навіть якщо вони можуть змусити його виказати всі факти свого спротиву, зрадити всіх, кого він знає, їм все одно не вдасться змінити його почуттів, вони не зможуть залізти у його думки і змінити їх:
«Але якщо мета не в тому, щоб залишатися живим, а в тому, щоб залишатися людиною, то яка різниця? Вони не можуть змінити твоїх почуттів: зрештою, ти й сам не можеш їх змінити, навіть якщо захочеш. Вони ладні з’ясувати до найменших подробиць усе, що ти робив, або сказав, чи думав. Але твоя душа, порухи якої загадкові навіть для тебе самого, залишається для них недоступною».
Проте подальший перебіг «1984» спростовує і заперечує це, здавалося б, беззаперечне твердження. Найстрашніше те, що для Партії, для її всепроникної сили немає жодних бар’єрів, немає нічого нездійсненного, немає жодної царини, яку б вона не змогла переробити, вивернути, спотворити за своїм бажанням і на свій власний розсуд — навіть думки людини, навіть її почуття. Поступово, крок за кроком, за допомогою хитромудрих приладів, тортур, безкінечних принижень і вивернутої, збоченої логіки О’Браєн дістається до свідомості Вінстона і змінює його ставлення до об’єктивної реальності. Коли тортури сягають апогею, Вінстон у розпачі питає, що він іще має розказати, кого ще він має зрадити, щоб вони припинили його муки, і О’Браєн йому відповідає, що він мусить змінитися, вилікуватися. Далі О’Браєн пояснює принцип боротьби Партії з будь-яким виявом вільнодумства, — він називає це лікуванням, — оскільки офіційна доктрина Партії полягає у тому, що нормальна людина не може протестувати проти Партії — так можуть чинити або вороги, або душевно хворі. От Вінстон, приміром, душевно хворий, і завданням О’Браєна є його лікування. Режими минулого, зазначає О’Браєн, дозволяли собі знищувати ворогів не вилікуваними — йдучи на смерть, ті ще більше зміцнювалися у власній правоті і так перетворювалися на героїчні символи опору. Це повне безглуздя, адже якщо гинучи твій ворог залишається нерозкаяним, продовжує бути твоїм ворогом — отже, ти зазнав нищівної поразки. Партія ж собі такого не дозволяє. Перед тим як знищити своїх опонентів, Партія турботливо їх виліковує від шкідливого світогляду, доводить їх до повної інтелектуальної капітуляції, змушує щиро розкаятися у всіх своїх злочинах проти Партії і Старшого Брата, змушує їх полюбити Партію і Старшого брата, а відтак страждати через свої колишні злочини. Лише після цього Партія може м’якосердо позбавити життя те, що залишилося від її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.