Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Жертовним бараном, який раз і назавжди відкупить гріхи за всіх тих, котрі «не знають, що чинять»[889], хто — «сліпі поводатарі для сліпих»[890], у християнській традиції став розіп’ятий Ісус. У суспільстві, яке стає все більш комплексним, набагато простіше стати сліпим. Адже сьогодні ми навіть не знаємо (і, власне, нас це навіть не обходить), хто пошив сорочку, яку ми носимо й яку вважаємо своєю. І це лише простий приклад, ви лишень уявіть, якими сліпими ми можемо бути у набагато комплексніших соціальних взаємодіях.

Зло як побічний продукт добра

Зупинімося трохи на понятті «зло». Звідки взагалі береться зло? В уявленнях старих євреїв зло завжди підпорядковувалося добру. У часи раннього християнства існував певний дуалістичний напрям, який стверджував, що добро й зло знаходяться на одному онтологічному рівні, а значить Бог і Сатана — це противники, антиподи, що перебувають на одному онтологічному ступені. До свого перетворення такої ж думки був і Августин. Проте згодом він відмовився від цієї думки як від маніхейської пастки[891] і став прихильником протилежної ідеї, що Сатана і зло не перебувають на одному рівні, як Бог і добро.

Сатана — це один із Божих ангелів (хай і скинутий (провинний?), і так і лишається слугою, лише створінням, яке не може нічого робити без дозволу чи згоди Божої (чи людської)[892]. Найкраще це проілюстровано в книзі Йова: це саме Сатана (технічно кажучи) спричиняє Йовові біль, проте робить він це зі згоди й за відома Бога, тому саме йому Йов скаржиться[893]: «Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п’є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене»[894]. Зло не може зробити нічого, що б йому не дозволив Бог, а тому й Йов не робить навіть спроби поговорити зі Сатаною (може навіть здатися, що він нібито й не знав про його існування), тому радше всі свої скарги й нарікання спрямовує прямо Богові[895].

Злу доводиться позичати свої цілі від добра, оскільки в нього немає власних[896]. Добро формує собі власні цілі. Зло цього не робить. У зла немає власної онтологічної складової своєї сутності. Чисте зло не існує саме по собі, воно певним чином паразитує на добрі.[897] Коли ми робимо щось погане, завжди це робимо перепрошуючи. Причиною зла завжди є щось хороше (навіть якщо той, хто робить лихі вчинки, бачить світ якось викривлено).

Коли людина щось вкраде, то робить це для того, щоб бути багатшою. Але в самому багатстві немає нічого поганого. Ніхто не краде лише заради самої крадіжки. Дехто краде заради пригод, вражень, адреналіну, але ж і в пригодах, і в адреналіні немає нічого поганого, тому дехто й вирішує красти. В обох випадках ми послуговувалися поганими засобами для досягнення цілі, якої можна було досягти і без зла. Тому це саме ми — ті, хто обирає неправильні коротші шляхи для досягнення власних цілей.

Тобто зло завжди може служити певному вищому добру. Альтернативу цьому погляду є моральне маніхейство, тобто віра, що добро й зло перебувають на одному онтологічному рівні. Дещо математично кажучи, абсолютна величина добра може дорівнювати абсолютній величині зла. Проте якщо ми відмовимося від цього підходу (як це вчинила більшість монотеїстичних релігій чи як ми це бачили в Августина чи Фоми Аквінського), тоді зло в певному розумінні завжди буде підпорядковуватися добру. Тому в онтологічному й теологічному розумінні принцип трансформації зла має право на життя[898].

Етика HOMO OECONOMICUS

Сучасна економіка дуже далека від таких роздумів, хоча спочатку вона й була відгалуженням моральної філософії. Пригадаймо спершу обнадійливі сподівання Альфреда Маршала:

Той факт, що управлінці великих національних корпорацій усе рідше піддаються неймовірній спокусі сфальсифікувати чи обманути, хоча можливостей для цього відкривається безліч, — це безперечний доказ неймовірного підйому розуміння порядності й чесності у бізнес-сфері... звісно ж, можна сподіватися, що такий розвиток торгівлі й моралі продовжуватиметься й надалі... і що колективні й демократичні форми управління фірмами й надалі розвиватимуться в різних напрямах, що до цього часу особливо не вдавалося...[899]

З нашого сучасного погляду віра в подальше зростання «розуміння порядності й чесності» може здатися дещо наївною, але сумніви часто панують і щодо того, чи культивація морального середовища є саме тією необхідною передумовою економічного росту. Зрештою, наша цивілізація видалася геть іншим шляхом розвитку. Навіть може здатися, що загальне сприйняття і розуміння економічної теорії взяло собі на озброєння вчення Маркса про економічну базу суспільства — тобто віру, що саме зміна в системі економіки (у випадку Маркса — це суспільна власність) потягне за собою зростання порядності в суспільстві. Цим можна б було пояснити, чому економісти відсунули на задній план питання моралі як основної рушійної сили людських вчинків, зосередивши свою увагу на думці, що саме економісти становлять справжнє ядро суспільства й змушують рухатися всі інші вчинки й зміни (включно зі своєї етикою). Таким чином справдилися побоювання Сміта — економіка намагається пояснити все на світі за допомогою єдиного фактора, самої економіки.

Існує багато різних економічних течій, які закликають повернутися до витоків економіки, до моралі[900]. Цю думку підтримав і Кейнс, як пише професор Мілан Сойка: «Кейнс пропагував, що необхідно повернутися до трактування економіки як суспільної науки, критикував науковий підхід, притаманний неокласичній економіці, яка намагається наслідувати точні природничі науки»[901]. Багато критиків мейнстрімної економіки дорікають їй насамперед за неправильну редукцію людини (як це називає Етціоні)[902]. Редукція людини до простого раціонального діяча, який оптимізує свій зиск відповідно до встановленого бюджетного обмеження, призвела в наслідку до математизації економіки. Філософію сучасної економічної науки основного напряму не можна назвати навіть утилітарною, хоч вона й намагається такою видаватися і також часом вважається — адже людина не може діяти всупереч своїй функції корисності, тобто в цьому розумінні вона не вільна, їй не лишається нічого іншого, ніж слухатися диктату корисності. У неї немає можливості знизити свій попит, тому що все, що вона робить, робить для власного зиску та його максимізації, що б вона під цим не розуміла. У цьому розумінні корисність