Шоу Джордж Бернард - Пігмаліон, Шоу Джордж Бернард

Посеред кімнати — велика отоманка, і ця турецька тахта, разом із килимом, Моррісовими шпалерами, та Моррісовими ж ситцевими гардинами, та парчевими покривалами на отоманці і її подушках, — ото і вся обстанова, яка сама собою надто гарна, й ту красу тільки скрадав би всякий непотрібний дріб’язок. На стінах кілька добротний олійних картин із тридцятирічної давності виставок галереї Гросвенор — у них більше від Берн-Джонса, не від Вістлера. Єдиний тут пейзаж належить пензлеві Сесіла Лоунсона, з рубенсівською масштабністю. Є тут і портрет самої місіс Гіггінс: такою замолоду вона кидала виклик тодішній моді, убравшись в один з россеттіївських костюмів, які, скарикатурені вульгарним нерозумінням, призвели до безглуздь простонародного естетизму сімдесятих років минулого століття.

Місіс Гіггінс, що вже переступила межу шістдесяти літ і давно не клопочеться тим, щоб одягатися всупереч моді, сидить у кутку, навкоси від дверей, за вишукано простим письмовим столом із дзвінковою кнопкою під рукою. Трохи далі, між нею і найближчим до неї вікном, стоїть чіппендейлівське крісло. Біля іншої стіни, майже навпроти дверей, видно єлизаветинське крісло, грубо різьблене, в дусі Ініго Джонса. Під тією самою стіною — рояль у гарному чохлі. Куток між каміном і вікном зайнятий диванчиком із подушками, обтягненими Моррісовим ситцем.

Час між четвертою і п’ятою пополудні.

Рвучко розчахнуто двері — влітає Гіггінс, не скинувши капелюха.

Місіс Гіггінс (нажахано). Генрі! (Сварячи його.) Що тобі треба тут сьогодні? У мене ж день гостей, і ти обіцяв не приходити сьогодні! (Він нахиляється поцілувати матір, а вона знімає йому з голови капелюха і подає йому в руки.)

Гіггінс. Оце ще! (Кидає капелюха на стіл.)

Місіс Гіггінс. Зараз же вертайся додому.

Гіггінс (цілуючи матір). Та знаю, мамо. Я ж прийшов зумисне.

Місіс Гіггінс. І все одно не смій! Серйозно кажу, Генрі. Ти відлякуєш усіх моїх друзів: як застануть тебе тут, то вже й не приходять більше.

Гіггінс. Дурниці! Знаю, не веду я світської мови, але ж ніхто на це не зважає. (Сідає на диванчик.)

Місіс Гіггінс. Ого! Так-то вже й не зважають? Світська мова, кажеш? А несвітська твоя мова? Справді, дорогенький, нічого тобі тут робити!

Гіггінс. А таки є що робити. Маю роботу для вас. Фонетичну роботу.

Місіс Гіггінс. І не вмовляй, дорогенький. перепрошую, але мені не до твоїх голосівок. Та ще я здумаю про твої прегарні листівки з твоїм фірмовим скорописом, та про те, що маю перечитувати ще й копії тих листівок, писані нормальними літерами, які ти так завбачливо прикладаєш!..

Гіггінс. Ну, це не фонетична робота.

Місіс Гіггінс. Ти сказав: фонетична.

Гіггінс. Ваша частина роботи — не фонетична. Я підібрав дівчину…

Місіс Гіггінс. Це означає, що якась дівчина підібрала тебе?

Гіггінс. Зовсім ні. Це не любовна історія.

Місіс Гіггінс. Як жаль!

Гіггінс. Чому?

Місіс Гіггінс. Ну полюбив би ти якусь жінку віком до сорока п’яти. Коли ти вже роздивишся, що довкола таки є трохи молодих вродливиць?

Гіггінс. Ох, не можу я морочитися з молодими вродливицями! Жінка, яку можна полюбити, — в моєму уявлення, — це хтось якнайподібніший до вас, мамо. Ніколи я не дійду до того, щоб щиро захоплюватися молодими жінками: надто глибоко вкоренилися деякі звички, щоб їх міняти. (Рвучко підводячись і походжаючи по кімнаті, ще й брязкаючи грошима та ключами в кишенях штанів.) До того ж, усі вони дурепи.

Місіс Гіггінс. Знаєш, що ти зробив би, коли б любив мене по-справжньому, Генрі?

Гіггінс. Та годі-бо! Ну що? Женився б, не інакше.

Місіс Гіггінс. Ні. Облишив би метушню та повиймав руки з кишень. (Із жестом відчаю він скоряється і знов сідає.) От хороший хлопчик! А зараз розкажи мені про ту дівчину.

Гіггінс. Сьогодні вона з’явиться до вас із візитом.

Місіс Гіггінс. Не пригадую, щоб я її запрошувала.

Гіггінс. Не ви, а я запросив її. Бо ви, коли б знали, хто вона, нізащо не запросили б її до себе.

Місіс Гіггінс. Отакої! А чому ж?

Гіггінс. Ну, ось у чім річ. Вона — проста квіткарка. Я підібрав її на вулиці.

Місіс Гіггінс. І запросив її на мій день гостей!

Гіггінс (підходячи до матері, щоб підлеститись). О, все буде гаразд! Я навчив її правильно розмовляти і дав їй точні вказівки, як поводитись. Їй велено триматися двох тем: погоди та здоров’я всіх присутніх — "Гарний день!" та "Як ся маєте?" — і взагалі не дуже розводитись. Так буде безпечно.

Місіс Гіггінс. Безпечно! Говорити про наше здоров’я! Про наші нутрощі! Може, й про наш зовнішній вигляд! Як ти скотився до таких дурощів, Генрі?

Гіггінс (нетерпляче). Ну треба ж їй хоч про щось говорити! (Бере себе в руки й знов сідає.) О, вона поводитиметься добре, не зчиняйте бучі! Пікерінг теж бере участь у цій справі разом зі мною. Я так наче побився об заклад, що через півроку покажу її на люди як герцогиню. Кілька місяців тому я почав роботу з нею, і вона так швидко прогресує — мов пожежа! Я виграю свій заклад. Вухо в неї чутке, і навчити її виявилось легше, ніж моїх учнів-буржуа, бо ж їй треба вивчити зовсім нову мову. По-англійському вона розмовляє майже так, як ви по-французькому.

Місіс Гіггінс. Принаймні, це задовільно.

Гіггінс. Ну, це так і не зовсім так.

Місіс Гіггінс. Що ти хочеш цим сказати?

Гіггінс. Бачите, її вимову я виправив як слід, але ви повинні зважити не лише те, як дівчина вимовляє, а й що вона вимовляє, і ось тут…

Їхню розмову перериває покоївка, що сповіщає про прибуття гостей.

Покоївка. Місіс та міс Ейнсфорд-Гілл! (Виходить.)

Гіггінс. О Господи! (Зривається на ноги, хапає свого капелюха зі столу й рушає до дверей, але не встигає — мати відрекомендовує його своїм гостям.)

Місіс та міс Ейнсворд-Гілл — це ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу в Ковент-гардені. Мати — добре вихована, спокійна, але на обличчі в неї написаний постійний клопіт через нестатки. Дочка ж виробила собі веселий вигляд, мовляв, світське товариство для мене — рідна домівка: бравада шляхетної вбогості.

Місіс Ейнсворд-Гілл (до місіс Гіггінс). Гау ду ю ду?

Міс Ейнсворд-Гілл. Гау д’ї ду? (Тисне руку господині.)

Місіс Гіггінс (відрекомендовує). Мій син Генрі!

Місіс Ейнсворд-Гілл. Ваш славетний син! Я так бажала познайомитися з вами, професоре Гіггінсе!

Гіггінс (понуро, не ступивши й кроку в її напрямку). Дуже радий. (Прихиляється до рояля й рвучко кланяється.)

Міс Ейнсворд-Гілл (прямуючи до нього з самовпевненою фамільярністю). Гау ду ю ду?

Гіггінс (витрішившись на неї). Десь я вас уже бачив. Ніяк не згадаю, де в чорта бачив, але голос ваш пам’ятаю. (Похмуро.) Та дарма. Ви вже сядьте.

Місіс Гіггінс. З жалем повинна вам сказати, що мій славетний син зовсім не знає манер. Ви вже не ображайтесь на нього.

Міс Ейнсворд-Гілл. Я — ні. (Сідає в єлизаветинське крісло.)

Місіс Ейнсворд-Гілл (трохи збентежено). Та немає ж за що. (Сідає на отоманці, між дочкою та місіс Гіггінс, що повернула свого стільця спинкою до письмового столу.)

Гіггінс. О, невже я повівся нечемно? Я не хотів.

Він переходить до центрального вікна й, ставши спиною до товариства, споглядає річку й квіти в Беттерсі-парку, так ніби перед ним крижана пустеля.

Знову входить Покоївка, вводячи Пікерінга.

Покоївка. Полковник Пікерінг! (Вона виходить.)

Пікерінг. Гау ду ю ду, місіс Гіггінс?

Місіс Гіггінс. Така рада, що ви прийшли! Чи знайомі ви з місіс Ейнсфорд-Гілл… з міс Ейнсфорд-Гілл? (Обмін поклонами. Полковник ставить чіппендейлівське крісло трохи наперед, між місіс Гілл та місіс Гіггінс, і сідає.)

Пікерінг. Чи Генрі сказав вам, чого ми прийшли?

Гіггінс (через плече). Нас урвали — прокляття!

Місіс Гіггінс. Ой, Генрі, Генрі, ну як же ти…!

Місіс Ейнсворд-Гілл (напівпідводячись). Ми заважаємо?

Місіс Гіггінс (підводячись і змушуючи гостю знову сісти). Ні-ні! Ви нагодились якраз дуже до речі: ми хотіли б познайомити вас із однією нашою приятелькою.

Гіггінс (обернувшись, із виразом просвітління й надії). Так, присягаюся святим Георгієм! Нам потрібні двоє-троє людей. Ви підійдете, як і будь-хто, незгірш.

Вертається покоївка, вводячи Фредді.

Покоївка. Містер Ейнсфорд-Гілл!

Гіггінс (не витерпівши, майже на повен голос). Святий Боже! Ще один з них.

Фредді (тиснучи руку місіс Гіггінс). Ахдіду?

Місіс Гіггінс. Чудово, що ви прийшли! (Знайомлячи.) Полковник Пікерінг.

Фредді (кланяючись). Ахдіду?

Місіс Гіггінс. Навряд чи ви знайомі з моїм сином, професором Гіггінсом.

Фредді (підходячи до Гіггінса). Ахдіду?

Гіггінс (дивлячись на Фредді, мов на кишенькового злодія). Я ладен покластися, що десь вас уже стрічав. Де це було?

Фредді. Щось не пригадую.

Гіггінс (змирившись). Та дарма, це не має значення. Сідайте.

Він тисне руку Фредді, майже жбурляючи того на отоманку, обличчям до вікна, потім обходить отоманку.

Гіггінс. Ну, от ми й повсідалися! (Сідає на отаманку біля місіс Ейнсфорд-Гілл, по ліву руч від неї.) А тепер — про якого дідька ми будемо говорити, поки прибуде Елайза?

Місіс Гіггінс. Генрі, ти ж душа вечірок Королівського товариства! А на не таких високих зібраннях, ти, сказати правду, просто нестерпний.

Гіггінс. Справді? Вельми шкодую. (Зненацька просяявши.) А таки-так, я нестерпний! (Гучно.) Ха-ха!

Міс Ейнсворд-Гілл (що дивиться на Гіггінса як на цілком підходящий шлюбний варіант). А мені це подобається. Я ж зовсім не знаю світської мови. От коли б усі були щирі та говорили все, що думають насправді!

Гіггінс (знову хмурніючи). Боже борони!

Місіс Ейнсворд-Гілл (підхоплюючи доччину тему). Але чому?

Гіггінс. Те, що, як людям здається, вони повинні думати, уже само собою мерзота. Але Господь знає: коли б люди говорили все, що думають насправді, вони б цим зіпсували всю виставу. Чи ви гадаєте, що вам дійсно було б приємно, коли б я виступив отут, виплеснувши все, що справді маю на думці?

Міс Ейнсворд-Гілл (весело). То ваші думки такі дуже цинічні?

Гіггінс. Цинічні! Хто в дідька сказав, що мої думки цинічні? Я тільки хотів сказати, що це було б непристойно.

Місіс Ейнсворд-Гілл (поважно). Ой! Я певна, ви це кажете не на повному серйозні, містере Гіггінсе.

Гіггінс. Бачите, ми всі дикуни, хто більш, хто менш. Вважається, що ми цивілізовані та культурні, що тямимо в поезії, філософії, мистецтві й науці і всьому іншому, — але чи ж багато з нас знає бодай значення цих слів? (До міс Гілл.) Що ви знаєте про поезію? (До місіс Гілл.) Що ви знаєте про науку? (Показуючи на Фредді.) Що знає він про мистецтво чи про науку, чи там ще про щось? І що я, на вашу думку, знаю в чорта про філософію?

Місіс Гіггінс (застережливо).