Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

напій для спортсменів. І відчувши себе досить успішною, вона знову постала перед ясні очі очільниці людських ресурсів пані Хом’як та сказала: «Ви завжди чинили мені добро, пані Хом’як, увесь цей час як вірою і правдою служу я “Ллевеллін фудз”. Дозріла до подальших я випробувань».

І відказала на те пані Хом’як: «Шукаєш нових викликів? То добре! Що ж, є в нас крам, який “пропихнути” ще нікому не вдалося. Це — сир…»

Та не злякалася труднощів настирлива Мавпа й, анітрохи не вагаючись, відповіла зухвало: «То доручіть мені той ваш проблемний сир!» І навіть не глянувши мигцем на «непропихний» крам, Мавпа необачно пообіцяла здобути щонайменше чотирнадцять відсотків у такому конкурентно-жорстокому, середньої насиченості сегменті ринку, як імпортовані молочні продукти твердої консистенції; більш того, Мавпа пообіцяла, що досягнутий успіх буде розвинуто і в наступні сім тижнів згаданий сир, хоч із цвіллю, а буде належним чином позиційовано серед твердосирних виробів тієї ж таки категорії ще до початку найближчого розважального сезону. Натомість пані Хом’як гарантувала, що «Ллевеллін фудз» не пожалкує для Мавпи місця регіонального Північно-Західного супервайзора, а це дасть їй змогу осісти в Сіетлі, придбати «кондо»[35], знайти собі пару та започаткувати сім’ю, яка б збалансувала кар’єрний бік її життя. Та найважливіше, Мавпі більше не доведеться знову підставляти шию лохатому Лосеві, який ніяк не нанюхається. Або чарівно всміхатися в «Сейфвеї»[36] Шакалу, почуваючи себе в безпеці, поки той нарізає кола чи то задля того, щоб «тяпнути» в неї тістечка, чи то просто тяпнути за булки.

Ось так і вийшло, що в ті давні часи, коли вона ще не знала гіркого присмаку невдачі, опинилася Мавпа за розкладеним прилавком в одному з супермаркетів Орландо, випромінюючи лагідну усмішку понад густим лісом зубочисток, що стирчали з чогось такого, біленького, у формі кубиків, що здаля виглядало, ніби ліжко «кінг-сайз» скрізь утикане гвіздками як на йога. Так вона всміхалася й осміхалася, аж поки не спіймала на собі погляд Ведмедя Грізлі. «Ага, — мовила собі Мавпа, — Сіетл уже на підході, тепер мій хід». Та щось пішло не так, а саме: не так пішов Грізлі. Замість поквапитися до неї він зупинився на півдорозі. Крутячи носом у повітрі, Грізлі підняв одну ногу, потім другу, старанно перевіряючи, чи не прилипло щось зайве до підошви, а відтак перевірив іще й власний слід. Тоді він крадькома вигнув шию та понюхав у себе під пахвами. І лише потім його погляд зупинився на Мавпі, от тільки привітна усмішка зникла, мов і не було, і підходити ближче він якось не наважувався. Вуста його затремтіли, ніби через образу чи огиду; з тим Грізлі втік і згадуй лише як звали. Тоді у пастку своєї усмішки Мавпа спробувала підманути Вовка, та Вовк наблизився лише на кілька кроків, аж тут ніздрі його розкрилися, наче розтруби. Ще мить — і з розширеними від жаху сірими очима, підібгавши хвоста, Вовк хутко подався геть. Майже попався на її чари Орел: він навіть увійшов у піке, коли, не долітаючи до цілі, раптом видав придушений клекіт, замахав золотавими своїми крилами, і ті понесли його через весь супермаркет кудись удалечінь.

Чого Мавпа одразу не унюхала — може, тому, що нюх притупився на тих парфумах і сигаретах? — то сирного запаху, який не можна ні словом сказати, ні пером списати, бо тхнуло від нього водночас фекаліями й паленим волоссям, а до того ж він «пітнів» маленькими, але дуже вже смердючими краплями чи то олії, чи то оліфи. Та невдовзі, і це не дивно, той запах «прочистив» ніс і самій Мавпі, і спитала вона себе: «З таким, теє, штином, чи можна бути впевненим, що цей сир, теє, ще споживний? З таким смородом сама собою вже виникає підозра, що він просто нашпигований сальмонелою». Щоб перевірити свою здогадку, Мавпа приязно всміхнулася Свині, запрошуючи ту до столу, проте навіть Свиня не спокусилася поласувати занадто вже пікантним делікатесом. З усмішкою, яка так і замерзла у неї на обличчі, Мавпа спіймала на собі погляд Горили. Та якого Горили! Стоячи на безпечній відстані, одягнений у яскравий атласний оксамитовий жилет, що було ознакою менеджера в супермаркеті, той згорнув могутні руки на могутніх грудях, нахилив могутню голову в бік Мавпи та мовив: «Покласти такий сир до рота може лише божевільний».

Того самого вечора зі свого номеру в одному з мотелів Орландо Мавпа зателефонувала пані Хом’як зі словами: «Гадаю, цей сир — якась отрута».

І також телефоном почула відповідь: «Не переймайся, твій сир — як сир».

«Але ж цей запах», — почала була наполягати Мавпа.

«Ми розраховуємо на тебе, — відказала пані Хом’як, — бо якщо хтось і спроможний знайти ринкову нішу для цього сиру, то це ти».

Далі вона пояснила, що «Ллевеллін фудз» так чи інакше підписалася проштовхнути той сир на національний ринок, але наразі нічого, окрім збитків до дванадцяти центів за одиницю, з того сиру не націдила. Далі пані Хом’як прохопилася, що Мавпів архісуперник Койот, який запускає такий самий сир у містечку Рейлі-Дарем, поки що не рапортував про опір споживачів. «А це дає підстави, — важко зітхнула слухавка, — вважати кандидатуру Койота найгіднішою на посаду регіонального Північно-Західного супервайзора. Може, це тому, що Койоту дужче кортить потрапити до Сіетлу».

Поклавши слухавку, Мавпа мовила собі: «Щоб я — та поступилася Койотові підвищенням у посаді? Того просто не може бути! Хом’ячка бреше. Койот навіть горіхи Білочці вторгувати не здатен». А все ж, цілісіньку ніч Мавпа не могла заплющити очей, мимоволі прислухаючись до того, як за стінкою у сусідньому номері Кролик уже вкотре робив це з Норкою, та, намучившись через безсоння, подумки питала себе: а чи не доведеться їй, такій розумній, що аж зі ступенем з комунікацій, вік вікувати по різних мотелях,