Віра Коваль - Остання зустріч очима, Віра Коваль

- От курва! Нагла кров би її залляла! – розлючено вигукнула та.

- Спілкування з моєю матір’ю дається взнаки, - видав смішок хлопець, але потім насупився, коли повернувся до думок про Наталку.  – Я не хочу вірити в те, що в мене буде дитина від некоханої жінки.

 - Ти що їй повірив? - вигукнула Катерина.

- А ти буцімто ні? - він зігнув брову.

- Ні, звичайно, коханий. Це шантаж, і я готова довести, що вона заливає.

- І як же?

- Є одна ідейка! - хитро усміхнулася вона.

- Так, Кет, не лякай мене! Я знаю твої методи!

- Не турбуйся, дорогенький. Все в рамках закону! - засміялася та. -  Я викину цю хвойду з нашого життя раз і назавжди.

- Ти переконана, що вона не захоче судитися зі мною?

- Звичайно, не захоче, бо не матиме докази. Ти тільки не думай про це, милий. Краще подумай, що робитимеш увечері, поки я буду очищати наше життя від цього дрантя.

- Я увечері планував їхати на озеро з хлопцями.

- Це ж чудово! Потім я до вас приєднаюся і вкраду тебе у всіх, - прошепотіла та на вухо юнакові і покинула вітальню.

Катерина вирішила діяти. Відшукавши номер Наталки в телефонній книзі Артема, дівчина одразу їй зателефонувала. Алексієнко призначила їй зустріч в ресторані, що знаходився не далеко від офісу. Як одна дівчина, так і інша чекали цієї зустрічі з нетерпінням.