Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

рослого, щось сказала, кивнувши на Летицію. Паруб'яга просяяв товстогубою посмішкою і облизнувся. Підійшов до моєї вихованки, яка зіщулилася зі страху, виплюнув на долоню жуйку і пальцями запхав їй до рота. Очевидно, таким був ритуал женихання. Коли у дівчинки від жаху й відрази зсудомило щелепу, наречений ласкаво потягнув її за носа і, взявши іншим лаписьком за низ обличчя, допоміг жувати — посовав підборіддя туди-сюди.

Решта воїнів дивилися заздрісно і нетерпляче. Вони хотіли знати, кому дістанеться друга жінка.

Однак Чорна Королева не бажала прощатися з чарівницею, яка мала червоне волосся. Шаша поклала Логанові на плече свою важку руку (ірландець присів) і спитала Пронозу:

— Комб’єн фамм, демен?[36]

— Боку, боку! — вигукнув той. — Всім вистачить!

Королева пояснила щось воїнам, викликавши у них вибух захвату. І лише після цього підштовхнула Логана до найстарішого і, певно, найбільш заслуженого серед наближених. Відразу видно мудру правительку: відзначивши одних, вона не забула пообіцяти винагороду і решті.

— Робити мар’яж, пити чарівна вода! — оголосила Шаша.

Вона повела всіх до кают-компанії, посередині якої височів вирізаний із сандалового дерева бовван. Його вибалушені губи лисніли чимось червоним — чи не кров’ю? Всі стіни були розцяцьковані пишними квітковими гірляндами. Королева надягнула одну на шию Логану, другу, не таку рясну, на Летицію. Таким же чином прикрасила вона й обох наречених. Після цього хвилин п’ять всі ритмічно ляскали в долоні і, пританцьовуючи, співали щось тужливе. Ось і вся шлюбна церемонія.

Після цього почався весільний бенкет.

Всі повсідалися на палубі: посередині королева, ліворуч і праворуч молодята, решта широким колом. Мічманові Шаша сказала:

— Туа, пті-ом, ва.[37]

Повторювати не довелося. Проноза миттєво зістрибнув за борт, піднявши фонтан бризок. Не озираючись, побіг туди, де біля човна стирчала довготелеса фігура писаря.

Дикуни по черзі пили з сулії, крекчучи від задоволення. Мені було жаль цих простодушних дітей природи. Вони були приречені. Ох, кохання! На які злочини штовхаєш ти навіть таку благородну душу, як, приміром, у моєї Летиції!

Сп’яніння настало після першого ж ковтка. Я багато разів помічав, що представники народностей, які не звикли до спиртного, сильно хмеліють навіть від найменшої дози.

Відразу ж почалися танці. Чорна Королева танцювала з монументальною неквапністю. Гігантські груди похитувалися, складки жиру ходили хвилями. Навкруг, прикладаючись до сулії, тупотіли воїни. Обидві «наречені» сиділи нерухомо, заховавши голови у плечі, і чекали на розв’язку.

Ось один танцюрист мішком упав на палубу, захрипів. Інші не звернули на це уваги. Впав другий, третій, четвертий. Але ті, хто ще тримався на ногах, тільки раділи: чим менше залишалося людей, тим коротшими ставали інтервали між ковтками.

Нарешті, повалилися всі, крім Чорної Королеви, яка пила вже без упину, все ще пританцьовуючи. Вигляд у неї був задурманений, але водночас і блаженний. Вона нагадувала гіпопотама, який потрапив у рай.

— От бісова безодня, — зауважив Гаррі, відстукуючи ритм долонями по палубі. — Видудлила стільки отрути — на цілий полк вистачило б, і нічого їй не робиться.

— Бісова безодня, — повторила Шаша, ледь ворушачи язиком і засміялася.

Похитнувшись, вона схилилася над Логаном і погладила його по голові.

— Бон філь. Фолі філь. Туа фе бон гарсон шво руж. Іль гранді, девенір мон-марі.[38]

— Звісно, — пропищав Гаррі — і з криком відкотився вбік.

Якби він цього не зробив, велетка розчавила б його своєю тушею. Отрута нарешті звалила Шашу. Зі страшенним гуркотом вона гепнулася додолу і більше не рухалася.

Штурман витер піт.

— Уф! Добре, що справа не дійшла до шлюбного ложа. На нас з вами, Епіне, чекали б великі неприємності…

Летиція мовчки перехрестилася.

— Справу зроблено, — сказала вона, піднявши повіку королеви. — Ходімо звідси. Мені кепсько.

— Мені теж. Молодчина, лікарю. У вас справжній талант отруйника. Сподіваюся, що фляга, приготована для наших друзів, виявиться не менш ефективною.

Моя бідна дівчинка, злочинниця задля кохання, квапилася залишити місце вбивства.

— Ходімо вже! — підганяла вона штурмана.

Та коли він першим спустився донизу, Летиція зненацька скрикнула:

— От, дідько! Я десь загубила свій стилет! Певно, внизу. Йдіть, Аогане. Я вас наздожену!

Розгублений, я спостерігав, як вона складає у пелену сукні банани і кокоси, що залишилися після бенкету. Кокоси вона надрізала стилетом, який, виявляється, зовсім не загубився.

Потім моя вихованка дійсно спустилися вниз. Заінтригований, я слідував за нею.

У трюмі порпалися осиротілі малюки. Бідолашні крихітки! Про них я й не подумав, а вони ж загинуть тут без матері.

Летиція поклала фрукти і горіхи на підлогу.

— Мама і дяді люлі-люлі, — сказала вона найстаршому з хлопчиків, прикладаючи складені долоні до вуха і заплющуючи очі. — Довго люлі-люлі. До завтра. Їжте, пийте, нічого не бійтеся. Мама і дяді прокинуться.

Малюк подивився на неї і засміявся. Навряд чи він щось зрозумів, але хапонув банана і запхав до рота.

— Дивись за маленькими.

Летиція погладила його по кучерявій голівці і заспішила назад на палубу.

У мене наче камінь з душі звалився. Тепер я бачив, що дикуни не мертві — вони поснули глибоким сном. У ромі була не отрута, а снодійне!

Та, котрій я віддав своє серце, не кат і не чудовисько. Яке щастя!

Розділ двадцятий

Стриб-скок

Лаштування до експедиції в глиб острова забрало всього кілька хвилин. Всіх охопила нетерплячка.

Логан наказав не брати з собою вогнепальної зброї, щоб не обтяжувати себе зайвою вагою, адже хижих тварин на Сент-Моріці немає, а дикуни всі поздихали. Інструменти, за словами штурмана, теж не знадобляться — Пратт залишив у печері все необхідне.

Йшли впорожні. Єдиною ношею була заплічна торба з провізією. Гаррі суворо оголосив, що, поки скарб не буде знайдений і винесений, до спиртного прикладатися заборонено. Але всі й так були немов захмелілі. Проноза пританцьовував на місці від збудження, Кліщ безперестанку кусав свої тонкі губи. Летиція зблідла, ірландець розчервонівся.

— Витягуємо скриньку з коштовностями, переховуємо в надійне місце, — казав він. — Тільки після цього дамо сигнал капітану, що можна висаджуватися. Розподіл проведемо, поки інші перетягатимуть золото і срібло.

Королівський писар вставив:

— Золото і срібло я зважу і перерахую сам. Це власність казни. А скринька буде справедливою винагородою за небезпеку, яку ми пережили.

— Ви, припустімо, до дикунів у пащу не лазили, стояли собі на безпечній відстані, — зауважив мічман. — Буде справедливо, якщо ви отримаєте менше, ніж ми.

— Авжеж! Давши слово — тримайся. — Метр Сальє