Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

class="p1">Леді Сісілі (з непереможною певністю). Капітане Брасбаунд, усі чоловіки — діти. Я бачу, що ви нічого не помічаєте. У того бідного італійця лише на одному черевикові був шнурок, другий був зав’язаний мотузкою. А колір Дрінквотерово-го обличчя свідчить про те, що його треба лікувати.

Брасбаунд (спантеличений і трохи розгублений, але зовні зберігає самовпевненість). Добродійко, якщо вам потрібна охорона — я можу її вам постачити. Якщо ж вам потрібна недільна школа, то я нічим зарадити не можу.

Леді Сісілі (ніжно й меланхолійно). І вам не шкода цього, капітане? Ах, якби я могла показати вам дітлахів з недільної школи у Вайнфліті. Любі малята були б захоплені цією місцевістю, всіма цими верблюдами й неграми. Я певна, що ви раді були б побачити їх тут, капітане Брасбаунд; а яке виховне значення це мало б для ваших людей!

Брасбаунд дивиться на неї, остовпілий з подиву.

Сер Ґовард. Сісілі! Коли ви перестанете верзти нісенітниці капітанові Брасбаунду, ми зможемо закінчити наші переговори.

Леді Сісілі. Але ж усе вже злагоджено. Ми вирушимо завтра о восьмій годині ранку, якщо ви не перечите, капітане. Не турбуйтеся за італійця; я везу з собою цілу валізку речей моєму братові, що живе в Римі, і серед них є шнурки для черевиків. А тепер ідіть додому, лягайте спати й не хвилюйтеся. Все, чого ми від вас вимагаємо, це — приставити сюди ваших людей, а я вже подбаю про все інше. Чоловіки завжди так нервуються, лагодячись у дорогу. На добраніч. (Подає йому руку. Здивований, він тепер лише знімає шапку, але щось заважає йому потиснути їй руку. Він вагається, обертається до сера Ґоварда й говорить йому з загрозливою серйозністю).

Брасбаунд. Сер Ґоварде Геллем, я раджу не їхати на екскурсію.

Сер Ґовард. Насправді! Чому?

Брасбаунд. Тут ви безпечні. Але я попереджаю вас, що правосуддя цих гір не подібне до того, що панує в англійському суді. Якщо ви коли-небудь були несправедливі до чоловіка, ви можете його там здибати. Якщо ви були несправедливі до жінки, ви можете здибати її сина. Правосуддя цих гір — правосуддя відплати.

Сер Ґовард (якого це трохи бавить). Ви забобонні, капітане, як більшість моряків, наскільки я постерігаю. Проте я цілком звіряюся на вашу охорону.

Брасбаунд (майже загрозливо). Стережіться! Месник може бути в лавах охорони.

Сер Ґовард. Я вже бачив одного з ваших людей, що міг би завзяти на мене злість, капітане; та й того виправдано.

Брасбаунд. Отже, вам судилося їхати.

Сер Ґовард (усміхаючись). Очевидно.

Брасбаунд. Хай же це впаде на вашу голову! (До леді Сісілі, нарешті потискуючи їй руку). На добраніч!

Йде. Стемніло. Запали сутінки.

Дія друга

Полудень. Кімната в мавританському замку. Вздовж стіни канапа. Ветхі стіни частково пофарбовані, частково облицьовані білими кахлями з зеленими та жовтими розводами. Стелю складено з маленьких квадратів, строкато кольорованих, з позолоченими краями та золотими прикрасами. На цементовій підлозі лежать мати, смухи та шкуратяні подушки з геометричними розводами. Посеред кімнати стоїть малюсінький мавританський столик, а біля нього величезне сідло з різнокольоровими чепраками; це свідчить про те, що в цій кімнаті живуть чужоземці, які звиклі до стільців. Якщо сісти на сідлі біля столу, то ліворуч буде головний вхід — висока арка в формі підкови, а між цією аркою та столиком друге сідло, що править за крісло. Праворуч у задній стіні маленькі мавританські двері, що з них завжди віє протяг.

Двоє-троє людей з загону Брасбаунда, знемагаючи від полудневої спеки, лежать, розтягнувшись на підлозі, підмостивши під голови куртки й вигідно поклавши ноги на канапу. Декільком комір сорочки розстібнутий, щоб було прохолодніше. Інші у фуфайках. Усі вони в чоботях і з чересами, а рушниці їхні напоготові. Один з них, що спирається головою на сідло, вбраний у білий фланельовий костюм, колись модний, призначений до катання на яхті. Це, очевидно, молодий англієць шляхетного походження, симпатичний, але занепалий морально; проте він зберіг ще почуття власної гідности, достатнє, щоб щодня голитися і чепурити своє поріділе волосся, яке й за кращих часів ледве чи було пишніше. Мовчанку порушує тільки його хропіння. Він спить з відкритим ротом, поки його не будить кілька далеких пострілів. Він конвульсійно стулює рота і з сонним виглядом розплющує очі. Зовні дуже грюкають двері, й чути голос Дрінквотера, що настирливо зчиняє тривогу.

Дрінквотер. Гей, ви! Прокиньтесь, та швидше! Прокиньтесь! (Він убігає через арку, розпашілий та схвильований, і бігає по кімнаті, розштовхуючи сонних). Ану, лишень, вставай! Вставай, чуєш ти, Кідді, Редбрук. (Він з усієї сили штовхає молодика).

Редбрук (сідає). Та годі-бо! Що трапилось?

Дрінквотер (обурений). Що трапилось! Ти, мабуть, не чув пострілів?

Редбрук. Ні.

Дрінквотер (зневажливо). Ну, звичайно. Вважав, що безпечніше їх не чути?!

Редбрук (раптом уторопавши). Як! Ти лагодишся втекти? (Схопившись, кричить). Прокиньтесь, ви там: ми в небезпеці! П’яниця-Джек лагодиться втекти! (Вони швидко пориваються, хапаючи рушниці).

Дрінквотер. Небезпека! Так, небезпека, звичайно, була. Але тепер вона вже минулася, як завжди буває, поки ви всі спите. (Вони знову падають, знеможені). Чом же ви не були напоготові й не прийшли нам на допомогу? На нас наскочили Бені Сірас, і ми мусили шалено боронитися, от що! Марцо постраждав: куля влучила йому в груди, бісового батька! Брасбаунд підстрелив шейхового коня за шістсот п’ятдесят ярдів. (Розштовхуючи їх). Ну ж бо! Поприбирайте в кімнаті для британської аристократії: лорда Ґеллема та леді Вайнфліт!

Редбрук. Леді непритомна, чи що?

Дрінквотер. Непритомна! Ще б пак! Хотіла йти розмовляти з Бені Сірас; от, щоб мене грім побив! Спитала нас, чого ми боїмось. А тепер робить Марцо перев’язку, як справжня сестра-жалібниця!

Сер Ґовард з довжелезним вуалем на своєму білому капелюсі входить аркою в супроводі двох людей, що підтримують раненого Марцо. Марцо ридає, жахаючись думки про смерть та майбутньої муки й почуваючи, що цілком їх заслужив; він без куртки і з завоєм на грудях. Один з людей, що підтримують Марцо, — похилого віку чорнобородий чоловік, кремезний і забарний зі слідами колишньої статечности; звуть його, як потім виявляється, Джонсон.

Леді Сісілі йде біля Марцо. Редбрук, трохи зніяковілий, переходить по той; бік кімнати, якнайдалі від одвідувачів.

Дрінквотер (обертається до них і вітає їх з жартівливою урочністю). Будьте дорогими гостями в замку Брасбаунд, сер Ґовард та міледі. Це наша їдальня й вітальня.

Сер Ґовард іде до столу й сідає на сідлі, знемагаючи від утоми. Леді Сісілі підходить до Дрінквотера.

Леді Сісілі. Де Марцове ліжко?

Дрінквотер. Ліжко, леді?