Тамара Крюкова - Гордівниця Злата

п’яний, виноробів хмільний пане! Не сиди в своїй господі, швидше стань мені в пригоді.

У глечику пролунав звук схожий на булькіт, але відразу все стихло. Гліб тихенько постукав по глиняному боку глечика.

— Джине Винарій, ви тут?

З посудини знову докотилося незрозуміле бурмотіння.

— Що-що? — перепитав Гліб.

— Глечик відкривай. У неволі не служу, — обурено пробурчав джин.

Схаменувшись, Гліб поспішно витяг корок і завмер, захоплено спостерігаючи, як із посудини заструменів рожевий димок. Він кублився, приймаючи обриси людської фігури, а потім став наливатися фарбами поки не перетворився на величезного, товстого, як барило, Винарія. Одягнений він був трохи дивно для джина: у червоний каптан з золотим медальйоном на товстому ланцюгу й у чорний циліндр із пряжкою. Його усмішливе обличчя випромінювало таку радість і добродушність, що Гліб, навіть якщо спочатку і боявся, цілком заспокоївся.

— Ви і є джин? — здивовано запитав хлопчик.

— Справжнісінький! Як кажеться, слухаюся і сп’яняю, — розсміявся Винарій.

— А я думав, що джини ходять у чалмі, — сказав Гліб.

— Звичайні джини й справді носять чалму, але вони нікуди не ходять. Вони сидять у глечиках. Закарбуй це собі на носі. І тільки я — великий джин Винарій — умію бродити, не виходячи з глечика. За трійку тисяч років я дечому навчився, синку.

— Ви такий старенький? — здивувався Гліб.

— Це ж бо я старенький? Та я, знаєш, який міцний! Так вдарю в голову, що й за тиждень не прийдеш до пам’яті! — образився джин.

— Я вам вірю. Не треба, — поспішно відмовився хлопчик.

— Злякався? — зареготав Винарій, хапаючись за боки. — Не бійся. Я дуже витриманий. Це тобі хто завгодно скаже. Отже, що замовляти будемо: торжество, банкет чи дружню гулянку? З якого приводу? На честь якого свята?

— Просто так.

— Ха! Ти далеко підеш, синку! У твої-то роки влаштовувати пиятику без усякого приводу! — пророкотав голосним басом джин.

— Я не для себе, — виправдовувався Гліб.

— А що мені до того, хоч для рудого собаки. Моя справа виконати замовлення. Як бажаєш напоїти своїх друзів? Щоб вони були під чаркою, чи під хмелем? — уточнив Винарій.

— Мені треба, щоб вони заснули й проспали до ранку.

— Значить, до нестями. Буде зроблено.

Винарій підхопив з полиці пляшку джину та щедрим жестом вручив її хлопчику.

— Тримай. Це мій молодший компаньйон.

— Ні, це мені не підходить, — відмовився Гліб.

— Тоді візьми ось це. Теж міцний джин. З ніг збиває, — похвалив Винарій, вручаючи Глібові темну пузату пляшку.

— А написано «ром», — заперечив хлопчик.

— Це псевдонім. Я взагалі зі скромності в різних країнах називаюся по-різному. Річ не в імені, а в суті. Якщо хочеш знати, у кожній з цих численних пляшок і бочок сидить великий джин Винарій. То що, береш?

— Ні, це теж не годиться.

— Ой який ти вибагливий! Я тобі пропоную кращі, найміцніші напої. Якого дідька тобі треба?! — обурився джин.

— А ви можете сп’яняти непомітно, адже вартові на посту не питимуть, — Гліб осікся, зрозумівши, що бовкнув зайве.

— Ти хочеш споїти вартових? Оце так! Ти ще меткіший, ніж я думав, — зареготав Винарій.

Гліб готовий був провалитися від сорому крізь землю, але джин підбадьорливо кивнув:

— Що знітився?! Ти ж не до кого-небудь прийшов, а до Винарія, п’яного духа. Я сам грішний, буває, споюю людей. Правда, моєї провини в тому небагато. Весь секрет У корку.

Винарій вручив Глібові звичайний корок, якими закупорюють пляшки. Хлопчик покрутив його в руках, але, не знайшовши нічого незвичайного, перепитав:

— У корку?

— Звичайно. Адже я не завжди був Винарієм, духом сп’яніння. Давним-давно, коли й натяку не було на вино, мене звали Сокороб. Був у мене великий сад, і боги частенько заходили до мене на чашу нектару. Але одного разу сталося лихо. Легкокрилий Юпітер посварився з богинею землі, Телус, і наслав град з голубине яйце. Весь мій врожай і пропав.

Я тоді страшенно розсердився. Пішов до кривдника. Хоч він і володар хмар, а повинен думати, що робить.

— Гей, кажу, брате Юпітере. У вас розбрати, а в мене розори. — А Юпітер був великий любитель до моїх соків. Присоромився він, дав мені зернятко та каже:

— Зрости це зернятко й одержиш ягоди, яких ні в кого немає. А оскільки це моя провина, що град послав, ти їх так і назви: виноград.

Виросла з зернятка лоза, а