Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті

одна зі змінних, що діє, тільки поки ми живемо тут. Там усе буде по-іншому. Плюс, є один момент, який може виявитися нам на користь.

— Та невже? — глузливо зронив Ньют. — Чекаю не дочекаюся дізнатися, що це.

— Якщо ми всі загинемо, Творцям від нас не буде жодного зиску. Тому можна сподіватися, що вижити можливо, хоч і важко. Тепер ми можемо напевно сказати, що грівери запрограмовані вбивати тільки одного з нас на добу. Тому одна людина заздалегідь може пожертвувати собою, щоб урятувати тих, хто вирушить до Нори. Мені здається, саме так усе й було задумано.

В кімнаті запанувала тиша, аж поки, нарешті, гучно не розсміявся наглядач Різниці.

— Перепрошую, — вигукнув Вінстон. — Отже, ти пропонуєш кинути якогось небораку вовкам, щоб відчепилася вся зграя? Це і є твоя геніальна пропозиція?

Звісно, звучить жахливо, однак Томасу спала на думку нова ідея.

— Так, Вінстоне, радий, що ти уважно слухаєш мене, — він проігнорував гнівний погляд, кинутий на нього. — І так очевидно, кому судилося стати тим неборакою.

— Справді? — поцікавився Вінстон. — Кому ж?

Томас схрестив на грудях руки.

— Мені.

Розділ 52

І знов у кімнаті здійнявся ґвалт. Ньют спокійно підвівся, підійшов до Томаса і, схопивши за руку, потягнув до дверей.

— Забирайся. Вже.

Томас був приголомшений.

— Забиратися? Чому?

— Певен, ти вже досить наговорив, як на одне засідання. Тепер ми все обговоримо і вирішимо, що робити. Без тебе, — вони підійшли до дверей, і Ньют легенько виштовхнув Томаса в коридор. — Чекай на мене коло Ящика. Як звільнюся, поговоримо віч-на-віч.

Не встиг він відвернутися, як Томас його затримав:

— Ти мусиш мені вірити, Ньюте. Це єдиний шлях до свободи. Присягаюся, у нас усе вийде! Ми для цього відібрані.

Ньют нахилився й обурено засичав Томасові просто в обличчя:

— Еге ж, мені особливо сподобалася та частина плану, де ти маєш накласти на себе руки.

— Я без вагань піду на це, — сказав Томас переконано, адже почувався винним. Винним за те, що якимось чином допомагав проектувати Лабіринт. Утім, глибоко в душі він сподівався, що зможе відбивати атаки гріверів доти, доки хтось устигне набрати код і вимкнути чудовиськ, і його не встигнуть вбити. Сподівався побачити заповітний вихід.

— Та невже? — роздратовано мовив Ньют. — Ну просто Шляхетний Лицар.

— У мене чимало й особистих мотивів. Я ж таки трохи винен, що всі ми тут, — Томас замовк і зітхнув, збираючись на думці. — Словом, рішення остаточне, тож ліпше не змарнуйте мого життя.

Ньют насупився, а тоді в його очах з’явилося співчуття.

— Якщо ти і справді допомагав проектувати Лабіринт, Томмі, то в цьому немає твоєї провини. Ти всього лише хлопчик і не можеш опиратися, коли тебе змушують.

Але Томас для себе вирішив, що ніхто на нього не вплине, навіть Ньют. Він справді вважав, що несе частину відповідальності, і що довше він про це думав, то гіршими ставали докори сумління.

— Я просто… відчуваю, що повинен урятувати інших. Спокутувати провину.

Ньют відступив, повільно похитавши головою.

— Знаєш, що найкумедніше, Томмі?

— Що? — насторожився Томас.

— Я тобі вірю. По очах бачу, що ти не брешеш. А зараз скажу таке, у що сам у житті б не повірив, — він помовчав, — Я повернуся на засідання і спробую переконати шлапаків зробити так, як ти сказав: стрибнути в гріверову нору. Краще вже відкрито прийняти бій, ніж сидіти тут і чекати, поки нас усіх переб’ють по одному, — він підніс угору палець. — Але послухай: я більше не хочу чути від тебе про самопожертву і весь цей геройський дрист. Якщо ми вирішимо прориватися, то всі разом. Чуєш мене?

Томас підняв руки, зітхнувши з полегшенням.

— Я лише хочу сказати, що справа того варта. Коли вже нам так і так судилося гинути поодинці щоночі, можна скористатися з цього на свій зиск.

— Вмієш ти підбадьорити, — спохмурнів Ньют.

Томас розвернувся іти геть, коли Ньют його гукнув:

— Томмі!

— Що? — Томас зупинився, але не озирнувся.

— Якщо мені вдасться переконати шлапаків — але це тільки якщо, — то ніч — найбільш вдалий час для втечі. Ймовірно, тоді грівери перебуватимуть у Лабіринті, а не в цій своїй норі.

— Лацно, — погодився Томас; тепер залишалося сподіватися на те, що Ньют зможе вплинути на наглядачів. Обернувшись до Ньюта, він кивнув.

На стурбованому обличчі Ньюта ковзнула тінь усмішки.

— Найкраще прориватися сьогодні вночі — поки ще когось не вбили.

І не встиг Томас промовити бодай слово, Ньют зник за дверима.

Томас вийшов з Домівки і попрямував до старої лавки неподалік Ящика. У голові вирувала круговерть думок. Він усе думав про те, що сказав Альбі про Спалах, міркуючи, що ж криється за цією назвою. Ватажок глейдерів ще говорив про випалену землю і хвороби. Томас нічого такого не пам’ятав, та коли все те правда, тоді й дійсно не все гаразд зі світом, до якого вони так прагнуть повернутися. З іншого боку, а що їм лишається? Поминаючи вже те, що на них щоночі нападають грівери, Глейд просто стає непридатним для життя.

Засмучений, схвильований і втомлений від роздумів, він покликав Терезу.

«Ти мене чуєш?»

«Так, — відповіла вона. — Де ти?»

«Біля Ящика».

«Буду за хвилину».

Томас тільки тут збагнув, наскільки йому потрібне її товариство. «Гаразд. Хочу розповісти тобі свій план. Здається, саме час».

«Який план?»

Томас відкинувся на лаві й закинув ногу на ногу, міркуючи над тим, як Тереза відреагує на те, що він зараз повідомить.

«Нам доведеться проникнути до гріверової нори,