Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одним із китайських переселенців, що вирушили до Сінгапуру в середині XIX століття в пошуках заробітку та кращої долі, став і селянський син з південнокитайської провінції Ґуандун 16-річний Лі Бокбун, який приплив до Міста Лева на джонці. Йому судилося стати прадідом нашого героя.
З часом Бокбун одружився в Сінгапурі з дочкою місцевого китайського торговця, а ще через кілька років, заробивши певну суму грошей, вирішив повернутися до рідного села. Проте його дружина повелася зовсім не як типова китайська жінка — вона навідріз відмовилася їхати на батьківщину предків. А коли чоловік усе ж наполіг на своєму, в день від’їзду просто втекла і сховалася разом з дітьми. Довелося Лі Бокбуну повертатися до Китаю без родини…
Старший син ґуандунця Лі Хунлен став власником «європейської» аптеки, а також невеликої каучукової плантації. Він був переконаним англофілом і вважав, що володіння англійською мовою та європейський спосіб життя — запорука успіху для будь-якого сінгапурця. Родину аж ніяк не можна було віднести до злидарів, якими були на початку XX століття більшість сінгапурців, але й багатою вона теж не була — такий собі типовий середній клас.
Старший син аптекаря-англомана Цзінкун не виправдав батькових надій. Розпочавши своє доросле життя як власник невеликої крамниці, купленої на батькові гроші, він досить швидко прогорів і надалі працював продавцем — у дорогому та престижному «європейському» ювелірному магазині, але ж простим продавцем! Лі Цзінкун був завсідником різних гральних кубел, яких було так багато у великому порту, а програвши, часто бив дружину та дітей. Може, саме тому через багато десятиліть у незалежному Сінгапурі було категорично заборонено будь-які азартні ігри, включно з гральними автоматами, а порушники цієї заборони отримували чималі терміни тюремного ув’язнення?
16 вересня 1923 року в родині Лі Цзінкуна народився перший син, відповідно, перший онук Лі Хунлена. Всі свої не реалізовані сином сподівання дід поклав на онука. Він особисто вибрав хлопчикові ім’я — ієрогліф «куан» означає «світло», «ю» — «яскравість». До китайського імені онука Куан Ю дід додав ще й англійське Гаррі й заприсягнувся біля колиски немовляти, що його перший онук отримає найкращу англійську освіту з тим, щоб стати «великою людиною» й прославити рід Лі. Дід дотримав свого слова, а онук виправдав його надії найповнішим чином.
1931 року Лі Куан Ю пішов до англійської початкової школи, а через чотири роки склав іспити до Інституту Раффлза — найкращої в Сінгапурі середньої школи, де вчилися переважно діти англійських колоніальних чиновників. У школі Лі вчився, за спогадами його вчителів, «надзвичайно добре», вирізнявся «незвичайним почуттям відповідальності» й завжди був найкращим учнем класу. «Я розмовляю англійською ліпше, ніж китайською, — визнав Лі Куан Ю через багато років. — Так склалося життя, проте в моїй крові — азійські цінності». Своїх дітей, до речі, в незалежному вже Сінгапурі Лі відправив здобувати середню освіту до шкіл з китайською мовою викладання, де, втім, і англійської навчали на найвищому рівні.
1939 року Лі закінчив «інститут» і першим з випускників середніх шкіл Британської Малайї склав Великий Кембриджський екзамен, що дозволяв йому продовжувати навчання в одному з двох найпрестижніших університетів Британії — Кембриджі.
Наприкінці серпня 1939 року Лі Куан Ю, котрому ще й 16-ти не виповнилося, прибув до Англії. А через кілька днів почалася Друга світова війна.
Шлях вундеркінда у велику політику
Спершу війна охопила лише Європу, але на Далекому Сході теж виразно запахло порохом. Побоюючися бути відрізаним лініями фронтів від батьківщини, юний Лі прийняв нелегке рішення — не починаючи навчання, повернувся додому і вступив до Коледжу Раффлза — єдиного на той час у Сінгапурі вищого навчального закладу. В коледжі Лі вивчав економіку, англійську літературу та математику. А ще познайомився з Куа Гекцзу, яка через кілька років стала його дружиною та вірною соратницею на ціле життя, народила йому трьох дітей.
У грудні 1941 року Японія вступила у Другу світову війну, несподівано напавши на Сполучені Штати. Й уже в лютому 1942 року японці практично без бою захопили оплот британського володарювання на Далекому Сході Сінгапур — просто перерізавши лінію водогону, прокладеного по дамбі, що з’єднувала острівне місто з півостровом Малакка.
Так само, як доблесна Червона армія не завойовувала, лише звільняла країни Балтії від фашистських окупантів, а нацисти, що вдерлися 1941 року в Україну, прагнули тільки «зняти з шиї українського народу ярмо московсько-жидівських комісарів», армія японського імператора прийшла до Південно-Східної Азії як визволителька — щоб урятувати братні народи Індокитаю, Філіппін, Малайзії та Індонезії від «визиску та принижень з боку білих колонізаторів». Сінгапур отримав нову японську назву Сьонан — Місто Світла — і став столицею «Великої зони спільного процвітання Південно-Східної Азії». Ось тільки коледж японці чомусь одразу закрили…
Японський окупаційний режим був дуже жорстоким та брутальним — у 1942—1945 роках від репресій, голоду та хвороб загинуло 15 відсотків населення міста. За спогадами Лі, «за три з половиною роки японської окупації я навчився більшого, ніж мені міг дати будь-який університет». Першим уроком для Лі стало те, як швидко й легко завалився світ, в якому він жив від народження, жили його діди та прадіди, — світ, заснований на всевладді гордої Британської імперії. Другим — випадок, який
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 портретів на тлі епохи», після закриття браузера.