Анна Мінаєва - Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва

— Що ти тут?.. — зашипіла я, подумки зазначаючи, що незручне романтичне мовчання було б доречніше. — У тебе взагалі шлюбна ніч, медовий місяць, дружина… Як вона відреагує на те, що ти втік посеред ночі?!

Обличчя найманця витягнулося від подиву. Ага, зараза, не знав, що я знаю?!

— Ем-м-м... А коли я встиг одружитися? — майже глумливо поцікавився Рей, роблячи крок уперед.

Моє нещасне серце пропустило удар. Він що, знущається?

— А чому, до речі, на весілля не покликали? Все-таки стільки днів пліч-о-пліч, а ви ось так зі мною ... — продовжила розпалюватися, намагаючись ігнорувати той факт, що Рейдел стрімко до мене наближався.

— Ти все не так зрозуміла, — Рей м'яко усміхнувся, оголюючи рівні білі зуби.

Чорт, і чому я одразу на зуби уваги не звернула. З такими зубами навіть не дивно, що він другий у черзі на трон.

— Десь я це вже чула, — пирхнула у відповідь на його заяву.

Не збираючись здаватися без бою.

— Іди, звідки прийшов! — Припечатала я, уперши руки в боки.

За спиною почулися тихі човгаючі кроки. Чи то Віра Павлівна, чи ще хтось зацікавився новим відвідувачем.

— Маринко, я ...

— Іди-іди, до дружини своєї новоспеченої! — мене наче струмом ударило, на очі знову навернулися сльози. Але я швидко їх змахнула. — Порада вам та кохання.

— Та послухай ти! — Рей упіймав мене за руку. Я тільки тріпнулася, але вирватися не змогла. Тільки зло пропалила поглядом чоловіка, який поранив мене в серце.

Зрадник!

— Я ні з ким не одружився, — буквально по складах промовив він, дивлячись мені в очі. — Розумієш?

— Ні, не розумію! — розлютилася я, знову сіпнувшись. — Пусти!

— Магія ілюзії, Маринко. Брат приміряв мою маску для того, щоб обхитрити Ісіс, — цілком буденним тоном промовив найманець. — Я цієї миті стояв у залі в образі короля. Невже ти не змогла ілюзію розгадати? І… правда подумала, що я одружуся з Ісісом?!

Вмить стало ще образливіше. Я не лише крізь чужу магію не змогла розглянути правду. Так ще й тихо стояла в кутку, не вчинивши бучу, якої вони всі там заслуговували!

Рей скористався моїм замішанням, наблизився і обійняв, уткнувшись носом у макiвку.

— Пусти, — брикнулася я, все ще перебуваючи у змішаних почуттях. У найманця хотілося запустити чимось тяжким. Не до струсу мозку, але для відчутного забиття точно.

Засранець!

— А ось те, що ти втекла таким чином… Поранила мої почуття і серце, — широко посміхаючись, видав Рей, утримуючи мене в міцному кільці рук. — Я думаю, що тобі доведеться до-о-овго загладжувати свою провину.

Я набрала в легені більше повітря, щоб мати стійкіший плацдарм для ораторства, але… Нічого не сказала. Чи не захотіла. Вирішила, до біса болтологію — настав час приступати до дій. І потяглася до м'яких губ Рейдела Веллена, поклавши руки на його плечі.

Це було потрібне мені.

А ось вже потім... так, потім на нього чекає така головомийка, що він більше в житті не подумає промовчати або збрехати мені. Готуйся, найманець, зараз я відведу душу і тоді вже поговоримо.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно