Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

ніби малюнок товстого троса. Рани не було. Очевидно, постраждала лише шкіра.

— Це відбиток троса. Я тримала його в руці секунду. Його полили якоюсь дуже сильною кислотою…

— Ви помиляєтеся, — несподівано сказав слідчий, — це гостра водка.

Берг глянула на слідчого розгублено, навіть злякано. Бабат теж не міг приховати здивування. В кімнаті залягла тиша. І Любов Вікторівна і Бабат раптом відчули себе ніяково перед цим яснооким чоловіком, який усе вже взнав, вивчив і так мало говорить.

— Мені здається, — розгублено сказала Берг, — я все це говорила цілком даремно, раз ви вже все знаєте.

— На жаль, я знаю далеко не все, — відповів слідчий, — тому жодне ваше слово для мене не пропало даремно. Тепер мені залишилося тільки висловити вам своє співчуття і побажати спокійної ночі.

Очима він провів до дверей Берг, і вона, ніби відчувши цей погляд, обернулася.

— Би хотіли мене щось спитати?

— Так. Інженер Гучко не просив переказати мені більше нічого?

— На жаль… більше нічого… він не встиг…

— Шкода, дуже шкода. Нічого не вдієш. На добраніч.

Чоловіки хвилину мовчали, потім слідчий звів очі на Бабата.

— На вашу думку, і тепер треба заарештувати Полоза?

Бабат раптом зірвався з місця і забігав по кабінету.

— Значить, шкідництво? Значить, тут, на найважливішому оборонному будівництві, орудують шкідники? Тут треба змінити все керівництво, перевірити всіх.

— Я сподіваюся, товариш Валенс не дозволить вам робити дурниць, — сказав слідчий, і Бабат відразу ж прохолов. — Катастрофу організував той самий чоловік у бушлаті. Інженер Гучко був цілком правий. Це все, що вам треба знати, товаришу Бабат.

Слідчий підвівся, і Бабат зрозумів — розмову закінчено. Він попрощався і швидко вийшов.

Слідчий залишився сам. Він вияв телефонну трубку і набрав помер. Знайомий голос відповів йому.

— Це Каратов говорить, — сказав слідчий, — скажи мені, від чого помер Гучко.

— Інженер Гучко, — донеслося з трубки, — помер від виливу крові в мозок. Це основна причина, його так покалічило, що причин смерті можна знайти ще багато.

— А як з алкалоїдними отрутами?

— Даних немає, але я ще перевірю.

— Перевір, будь ласка. Я маю багато підстав думати, що Гучко вмер не від того, від чого ми думаємо. На мою думку, його отруїли.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Роботу було закінчено. Креслення крейсера, важкого двомоторного бомбовоза, лежали, міцно замкнені у сейфах інституту стратосфери. Чудова машина вже існувала на великих аркушах ватманського паперу. Ще залишалося багато роботи над дрібними деталями, але основне вже зроблено.

— Креслення закінчено, крейсер вже існує. Вип'ємо за його успіхи. Побажаємо машині вдалих польотів. Ми маємо на це повне право. Ми добре попрацювали.

Валенс сидів за столом на місці голови. Він підняв келиха з прозорим вином, і мовчання запанувало за столом. Дванадцять чоловік сиділо перед Валенсом, весь колектив проектувальників крейсера.

Валенс виголосив тост. Він піднімав келиха за молодість — за молодість своїх друзів, за молодість всієї країни, його підтримали щиро і палко.

Марина сиділа за столом навпроти Крайнєва. Вона почувала себе цілком рівноправним членом цього товариства, її проект при обговоренні не мав жодного зауваження. Таке траплялося нечасто.

Настрій у дівчини був прекрасний. Дівчат було тільки троє за цим столом. Їх оточували увагою, до них трохи залицялися. Все це зайвий раз підкреслювало, що роботу закінчено і можна трохи спочити.

Від вина, легкого і п'янкого, туманилася голова. За столом вже говорили всі разом, мало прислухаючись до сліз товариша. Інженер Матяш встав з-за столу, звідкілясь витяг патефон. Ручку він крутив, немов заводячи автомобільний мотор. Патефон заграв, але спочатку в загальному гаморі його не було чути. Тільки через хвилину, прорізаючись крізь розмови і сміх, попливли по кімнаті і все полонили повільні такти танцю. Крайнєв устав з місця і відсунув стілець.

Він пройшов до краю столу, де сиділа інженер-конструктор гвинтомоторної групи Наташа Котова, вклонився церемонно-жартівливо і запросив її до танцю. Валенс підійшов до Марини й сказав:

— Тряхнем стариною, Марино Михайлівно. Не відмовте старому дідові протанцювати один танець.

Марина посміхнулася і встала назустріч Валенсу. Колись, замолоду, Адам Валенс багато кого міг навчити танцювати. А нових танців він танцювати майже не вмів і розраховував головним чином на те, що пластинка швидко закінчиться. Так воно і сталося. Після кількох тактів він відвів свою даму на місце і сів сам. Його репутацію досвідченого танцюриста було підтримано.

Для Юрія Крайнєва цей вечір був великим ї радісним святом. Він святкував його щиро і весело, як один із найкращих днів у своєму житті. Крейсер зроблено. Частину обіцянки вже виконано. Про повне виконання Крайнєв напише тоді, коли крейсер злетить у повітря. Так чому ж не повеселитися нині, чому не святкувати, коли є глибоке переконання в правильності всіх розрахунків, в неперевершеності крейсера.

Ось перед ним сидить Марина. Хороша дівчина. У неї величезний талант і не менша гордість. Навіть її захопила хвиля роботи. Хвостове оперення зроблено так, що Крайнєв тільки ахнув від задоволення, коли побачив креслення. Правда, йому на своєму віку довелося сказати ціп дівчині чимало неприємностей. Не дивно, що вона трохи сердиться на нього. Та сьогодні не такий вечір, щоб на когось сердитися.

— Ходім танцювати, Марино. Ходім.

Вони розходилися пізньої ночі, проголосивши останній тост за дружбу. Йшли довгими вулицями нічного Києва, голосно співали пісні, і всім їм не хотілося йти додому.

Крейсер готовий! Завтра знову можна починати здійснювати мрію. Минуть місяці, і крейсер злетить у