Герман Гессе - Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе

насолоди й любові. І тоді я побачив, що це була вона, що мати була біля мене і тримала мене на колінах, і що вона відкрила мої груди, занурила свої пальці глибоко мені між ребер, щоб вийняти моє серце. Коли я це побачив і зрозумів, мені перестало боліти. І зараз, коли цей біль повертається, це вже не біль, це не ворог; це пальці матері, що виймають моє серце. Вона це робить старанно. Часом вона тисне і стогне, ніби від насолоди. Іноді вона сміється і муркоче якісь ніжні звуки. Часом вона не біля мене, а там, на небі, поміж хмар я бачу її обличчя, велике, як хмара, вона там ширяє, сумно всміхаючись, і її печальна посмішка висмоктує мене і витягає мені з грудей серце.

Він постійно говорив про неї, про матір.

– Знаєш, що? – запитав він в один із останніх днів. – Якось я був забув свою матір, але ти знову викликав її. Тоді мені теж було дуже боляче, так наче звірячі пащі вгризлися у мої нутрощі. Тоді ми були ще юнаками, красивими, молодими хлопцями ми були. Але вже тоді мати покликала мене, і я мусив піти за нею. Вона всюди. Вона була циганкою Лізою, вона була прекрасною Мадонною майстра Ніклауса, вона була життям, любов’ю, насолодою, вона також була страхом, голодом, інстинктом. Зараз вона стала смертю, вона запустила свої пальці мені в груди.

– Не говори так багато, любий, – попросив Нарцис, – почекай до завтра.

Ґольдмунд зі своєю посмішкою подивився йому в очі, з цією новою посмішкою, що з’явилася після подорожі, що була такою старечою і кволою, а часом навіть трохи недоумкуватою, а іноді здавалася втіленням самої доброти й мудрості.

– Мій друже, – шепотів він, – я не можу чекати до завтра. Я мушу попрощатися з тобою і на прощання сказати все. Послухай мене ще трохи. Я хотів розповісти тобі про матір і що вона обхопила своїми пальцями моє серце. Вже багато років моєю найулюбленішою і найтаємничішою мрією було створити фігуру матері, вона була для мене найсвятішим з усіх образів, я завжди і всюди носив його в собі, образ, повний любові й таємниці. Ще недавно мені було б зовсім нестерпно подумати, що я можу померти, не створивши її фігури; моє життя здалося б мені марним. Але ти ба, як дивно все трапилося: замість того, щоб мої руки працювали над її формами й образом, вона сама формує і створює мене. Її руки на моєму серці, вона вириває його, спустошуючи мене, вона спокусила мене на смерть, а зі мною помре також моя мрія, прекрасна статуя, образ великої матері Єви. Я ще досі бачу його і, якби мав у руках силу, міг би його створити. Але вона цього не хоче, вона не хоче, щоб я видав її таємницю. Їй краще, щоб я помер. Я помираю з задоволенням, вона допомагає мені.

Нарцис приголомшено дослухався до його слів, низько схилившись над обличчям друга, щоб розуміти їх. Деякі він чув нечітко, деякі добре, але сенс їх залишився для нього прихованим. І ось хворий ще раз розплющив очі, довго вдивляючись в обличчя свого друга. Очима він з ним прощався. І з рухом, ніби хотів похитати головою, він прошепотів:

– А як же ти будеш помирати, Нарцисе, у тебе ж немає матері? Без матері не можна любити. Без матері не можна померти.

Що він бурмотів далі, було незрозуміло. Два останніх дні Нарцис просидів біля його ліжка день і ніч і бачив, як він згасав. Ґольдмундові останні слова пекли в його серці вогнем.