Софія Малинська - День всіх знервованих, Софія Малинська

РОЗДІЛ 17.2

Діана

Ми провели разом цілий день. Абсолютно нормальні двадцять чотири години без інтриг, викрадень, шпигунства та інших елементів всім відомого жанру. Суцільна романтична комедія: вечеря при свічках, ванна з піною та пелюстками троянд, дороге вино, неймовірний секс.

Та, як і будь-що хороше, чому притаманно закінчуватися, на нас чекав новий ранок та подробиці плану по звабленню Орлова, щоб добути на цю паскуду компромат.

Чи треба казати, що наш настрій з веселого та романтичного поступово перетворювався на знервований?

Склавши руки на грудях, Артур чекав на дзвінок, поки я намагалася відволіктися за допомогою нетфліксу, аби тільки не бродити по номеру туди-сюди, підвищуючи загальний рівень напруги.

Зізнаюся, це було складно.

Так, за останній місяць зі мною вже ставалися шалені речі, та це було вперше, коли я вирішила усвідомлено влізти в неприємності.

Але, попри те, я відчувала якийсь дивний захват. Ніби те відчуття, коли досягаєш самої вершини на американських гірках, перш ніж, обженяючи вітер, полетіти униз. Шлунок ніби підстрибує, кінчики пальців поколює від нетерпіння, а серце так шалено калатає, ніби от-от вибухне.

Я ніколи не вважала себе надто ризиковою, не відчувала потягу до стрибків з парашутом чи дайвінгу з акулами. Мене цілком влаштовувало, що усі небезпечні пригоди в моєму житті обмежувалися книжками та фільмами.

А тепер я не могла дочекатися, коли отримую пристрій для прослушки, й зможу помститися за себе, сестру Артура та інших дівчат і жінок, що постраждали через Орлова, зігравши в жіночу версію Агента 007.

— Тільки не кажи, що тобі це подобається, — похитав головою Артур.

— Гаразд, не казатиму, — промовила я з посмішкою.

Він важко зітхнув, і набрав в груди повітря, мабуть збираючись додати щось ще, проте не встиг. Телефон, що лежав перед ним на столі, раптом завібрував, а його екран ввімкнувся.

Це був дзвінок від Мирона.

Я миттю схопилася за пульт, й вимкнула серіал, котрий майже не дивилася. На коротку мить в номері запанувала тиша, яку порушувало лише тихе дзижжання Артурового телефону.

— Ввімкнеш гучний режим? — попросила я. Артур кивнув, приймаючи виклик, і натискаючи відповідну кнопку на екрані.

— Я так розумію, вона погодилася? — спитав він замість привітання.

— І тобі привіт, — звела очі під лоба я, — І, так, я погодилася. Він має заплатити за все, що наробив. 

— Радий чути. Бо маю інформацію про те, що ділові партнери Орлова цього тижня прибудуть в Буковель. Ймовірно, наступна “гра” відбудеться найближчими днями. І ти маєш будь що отримати туди запрошення.

— І ти, звісно, маєш геніальну ідею, як це зробити? — спитав Артур. Він недобре мружився, майже не приховуючи своїх почуттів.

— Звісно. Ми навіть маємо запасний план, на випадок, якщо Орлов не клюне на гру Діани. Але зараз це вас не повинно турбувати. Що нам треба зробити, то це вивезти тебе з готелю, й перевезти в інше укриття.

Я здивовано кліпнула. А от погляд Артура став відверто злим.

— Повтори-но.

— Ти не можеш залишитися, — повторив Мирон, анітрохи не збентежений його тоном, — Орлов ні за що не запросить її, поки ти крутишся неподалік. Щоб він почав діяти, ти маєш поїхати, а Діана — вдати, ніби ви посварилися. Орлов не прогавить такої можливості.

— А якщо це не спрацює, і він не зацікавиться? — похмуро спитав Артур, — Чи як він згадає, що вже зустрічався з Діаною? Що як він вже згадав?

— Думаєш він вдав, що не пам’ятає, як я йому врізала? І навіщо б йому це робити?

Ні, звісно, я припускала, що це можливо, однак малоймовірно.

Не знаючи про мої зв’язки з Мироном, нащо йому затівати таку гру? Банальна помста за вражене самолюбство більше у дусі таких, як Орлов, ніж довгострокове планування та хитрощі.

Інша справа — те, що стосується бізнесу. Грошей.

Там багатії завжди грають нечесно.

Однак Артур не поділяв моєї думки.

— А навіщо психопати роблять те, що роблять? Заради збоченого задоволення. Аби комусь було погано.

— Тоді ми просто відвеземо її до тебе, і ви зможете продовжити грати у ваш медовий місяць, — відмахнувся Мирон, — Та, звісно, вона має право відмовитися. У цій справі вже задіяна інша агентка. Професійна.

— Тоді навіщо ти взагалі запропонував це їй?

— Бо Орлов — непередбачувана мерзота. І єдине, у чому я на всі сто відсотків впевнений, це те, що він бабій. І, якщо вже так сталося, що він пускає слину на Діану, це може спрацювати.

Мені байдуже хто це зробить, якщо я отримаю бажаний результат. Нам потрібні докази. Або принаймні підказка у який бік рити, щоб їх отримати.

— Який же ти козел… — стиха промовив Артур, стискаючи кулаки, і мені було важко із ним не погодитися.

Хоча Мирон і не видавався мені найгіршою людиною у світі, йому явно бракувало чогось людського. Можливо навіть декількох таких речей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍