Майн Рід - Вершник без голови

мисливця, що з'явився вдалині верхи на своїй старій конячині, навантаженій здобиччю, і поволі їхав до гасієнди.

Яка це була радість — побачити ту величезну, незграбну постать! Дівчина одразу впізнала свого щирого друга, з яким могла поділитися найпотаємнішими думками. А вона ж якраз мала таємницю, що ось уже другий день краяла їй душу, і хотіла звірити її старому мисливцеві.

Отож задовго до того, як Зеб Стамп ступив на кам'яні плити патіо, Луїза вже вийшла на веранду йому назустріч.

Усміхнений і безтурботний вигляд, з яким мисливець під'їхав до гасієнди, свідчив, що він ще нічого не знає про страшну подію, яка сповнила смутком весь дім. Побачивши, що зовнішні ворота зачинено й узято на засув та ланцюг, він помітно здивувався: такого звичаю в гасієнді доти не було — принаймні за нових господарів.

Ще дужче здивувало Зеба похмуре обличчя негра, що відчинив йому ворота, і він не втримався й спитав:

— Гей, Плутоне, друже мій, що це з тобою? Ти сьогодні наче єнот, якому відрубали хвоста. І чого це у вас ясного ранку ворота на засуві? Сподіваюсь, нічого лихого не сталося?

— Го-го, мас' Стампе, ото ж бо й є, що сталося. Та ще й таке лихо, що цьому Нігерові жаль і сказати. Еге, дуже, дуже велике лихо!..

— Ну ж бо! — вигукнув мисливець, зляканий його скорботним тоном. — Яке лихо, нігере? Та кажи ж ти швидше, бо, мабуть, нема нічого страшнішого за твоє обличчя. Чи не сталося чого з твоєю молодою господинею, міс Луїзою?

— Ой ні, з міс Луї нічого не сталося, ні. Та й без того ой як погано! Молода панночка вдома. Заходьте, мас' Стампе. вона й скаже вам ту лиху новину.

— А що, хіба твого хазяїна нема? Чи він теж удома?

— Ой ні, нема. Тепер його нема. Нема ні в домі, ні коло дому. Ще із чверть години як був, а тепер нема. Поїхав ген у прерію, туди, де з місяць тому були великі лови. Ви ж знаєте, мас' Зебе?

— У прерію? Чого він там не бачив? А ще хто з ним поїхав?

— Го-го, і мас' Колхаун там, і ще багато білих джентльменів. Дуже великий гурт, ось що я вам скажу.

— І панич Генрі з ними поїхав?

— Ой, мас' Стампе! Оце ж те й лихо, всеньке як є. Панич Генрі теж поїхав, та так і не вернувся. Тільки кінь його прибіг, весь перемазаний кров'ю. Еге, кажуть люди, помер наш панич Генрі.

— Помер? Ти що, глузуєш з мене, нігере?.. Чи ти серйозно це кажеш?

— Ой, мас' Стампе, ще й як серйозно. Тяжко цьому нігерові казати, але все воно щира правда. Ото вони й поїхали шукати його мертве тіло.

— Ану тримай, занеси оце до кухні. Тут індик і дикі кури. А де міс Луїза?

— Я тут, містере Стампе. Ідіть сюди! — озвався добре знайомий мисливцеві дзвінкий голосок, але цього разу такий сумний, що старий Зеб ледве впізнав його. — На жаль, усе, що сказав вам Плутон, це правда. Мій брат пропав. Ніхто не бачив його з позаминулої ночі. Кінь його повернувся додому з плямами крові на сідлі. Ой Зебе, страшно навіть подумати!..

— Еге ж, новини невеселі. Він десь поїхав, а кінь вернувся без нього? Не хочу завдавати вам зайвого болю, міс Луїзо, та коли його ще шукають, то, мабуть, і я зможу прислужитися. Отож чи не розказали б ви мені трохи докладніш?

Луїза розповіла все, що знала. Змовчала тільки про сцену в саду та про її причину. А про те, що Генрі подався за мустангером, переказала тільки зі слів Обердоффера, наче сама того не знала. Її голос раз по раз уривався з горя, а потім, коли вона розповідала, що в убивстві запідозрили Моріса-мустангера, — і з обурення.

— Брехня! — вигукнув мисливець, так само обурений. — Підла брехня! Хотів би я знати, який поганий тхір таке вигадав. Не може цього бути. Мустангер нездатен на таке діло. Та й яка в нього на те причина? Коли б вони ще ворогували проміж себе, а то ні. Щодо мустангера я ладен поручитися, бо не раз чув, як гарно він говорив про вашого брата. От вашого двоюрідного брата, Каса, він таки не любить, та й хто його любить, хотів би я знати? Ви вже даруйте, що я таке кажу. А з Генрі — то зовсім інша річ. Якби ще між ними сталася якась сутичка чи сварка…

— Ні-ні! — вигукнула молода креолка, забувши з горя, що тим виказує себе. — Усе минулося. Генрі все зрозумів, він сам мені сказав, а Моріс…

Здивований погляд співрозмовника змусив її спинитися на півслові. Затуливши обличчя руками, дівчина гірко заплакала.

— Еге-ге, — пробурмотів Зеб, — то між ними щось таке було? Ви кажете, міс Луїзо, що ваш брат… е-е… посварився з…

— Ой, любий Зебе! — вигукнула вона, забравши руки від обличчя і благально дивлячись в очі мисливцеві. — Пообіцяйте, що нікому мене не викажете. Пообіцяйте як друг, як щира й чесна людина. Не викажете, правда ж?

У відповідь мисливець підніс свою велику, важку руку й лунко вдарив себе в груди.

За п'ять хвилин він уже знав таємницю, яку жінка рідко звіряє чоловікові — хіба тільки такому, що справді гідний всілякої довіри.

Старий мисливець здивувався куди менше, ніж можна було чекати. Він лише пробурмотів сам до себе:

— Так я й думав, що дійде до чогось такого, а надто після отієї гонитви у прерії. — А тоді лагідно й співчутливо заговорив до дівчини: — Ну що ж, міс Луїзо, я не бачу в цьому нічого такого, чого треба було б соромитись. Жінка лишається жінкою, хоч би де вона була, навіть і в прерії. І коли ви віддали серденько мустангерові, це зовсім не означає, що ви, як то кажуть, помилились вибираючи. Хоч він і ірландець, але не простий собі хлопчина, що ні, то ні. А все інше, про що ви оце мені розказали, тільки підтверджує мою думку: не міг, ну просто не міг мустангер вчинити таке чорне діло. Та й невідомо ще, чи було його взагалі вчинено. Будемо сподіватися, що ні. Які є докази? Лише те, що кінь повернувся з плямами крові на сідлі?

— На жаль, є й ще дещо. Вчора шукали цілий день. Поїхали по слідах і щось там побачили, але що — мені не сказали. Здається, батько не хотів, щоб я про те знала, а спитати в інших я… ну, побоялася.