В. Домонтович - Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

відмовляється брати будь-яку участь щодо улаштування дальшої долі родини Марковичевих. У тому ж таки листі до Каменецького Куліш, посилаючись на свій намір остаточно оселитись в Україні, відповідав:

— Писати до Опанаса Васильовича про переміщення не буду, бо перебуваю зараз не у діл. Та гадаю, що для нього дуже шкідливо з’являтись до столиці вперед, не маючи нічого певного й без коштів. А проте, як знаєте і як інші знають. Я тепер хуторянин і в подібні справи не втручаюсь [7 липня 1858].

Куліш сидів у Мотронівці і, спочивши після закордонної подорожі й розважившись, багато й уперто працював, писав і читав. Написав повість «Липові пущі», написав низку статей: «Про народну поезію», «Переписка Гоголя з Івановим» (на 4 друкарські аркуші), «Гоголь як автор повістей з українського життя й історії», загадував написати велику критичну розправу, — очевидячки це ті проектовані критичні нариси, що згодом за деякий час Куліш опублікував в «Основі». Працював різноманітно й плідно. За літні місяці року 1858 після повороту з-за кордону написав Куліш більше, як десять друкованих аркушів.

За травневий лист Опанасів Куліш ще й у серпні не пересердився і, посилаючись на свою переобтяженість, відмовлявся брати на себе художню редакцію Вовчкових творів:

— Вовчком, — писав Куліш у серпневому листі до Каменецького, — займатись мені ніколи. Василь Михайлович Білозерський дає досить смаку. Він може повикидати, що слід, а це чи не головніше в редакції. Шевченка можна покликати на раду. Але, право, страшно було б припинити мені свої праці, щоб знов вести письменника, якому вже відчинив широко двері й показав дорогу.

Та, сердившись на Опанаса Марковича, Куліш продовжував листування з Марією Олександрівною, і, коли в «Русском вестнике» з’явилися переклади її народних оповідань, він послав до неї в справі видрукуваних перекладів листа.

Каменецькому Куліш писав 8/VIII—1858:

— Я послав Вовчку зауваження на його переклад в «Русском вестнике».

Отже, як видно з цього, Кулішеве листування з Марією Олександрівною не переривалося, і дружні стосунки їхні, що налагодилися після особистих побачень у Мотронівці та в дорозі на поштовій станції восени року 1857, не псувалися. Не дурно ж при новій зустрічі в Петербурзі в січні року 1859 взаємини Куліша й Марії Олександрівни обернулися відразу на палку пристрасть.

У жовтні р. 1858 Куліш поїхав до Петербурга, де й оселився. Друкарня, намір видавати «Хату» («журнал с малороссийским направлением») — все це вимагало його особистої присутности в столиці. Дружина його лишилася в Мотронівці в Україні; вона знову почала хворіти: «тутешній петербурзький холод і стукотня шкідливі для неї. За границею вона була поправилась, а вернувшись знов занедужала».

Зійшовшись на деякий, правда, недовгий час із Олександрою Михайлівною і навіть мавши думку назавжди лишитись на хуторі, Куліш швидко не витримав і знов роз’їхався з дружиною.

Романічне приятелювання з Милорадовичівною та сподіванка на успіх у Марка Вовчка не могли сприяти налагодженню родинних взаємин Кулішевих. Олександра Михайлівна, малописьменна, з провінціальними манерами, годилася для хутірського життя, але не для столичного.

Це надзвичайно характерно для Куліша, що періоди лагідного й мирного співжиття з Олександрою Михайлівною припадають на часи хуторянських захоплень Кулішевих, а періоди розходження — на часи переїздів до Петербурга.

Не дурно ж іще напередодні шлюбу 26 грудня року 1846, перед подорожжю за кордон, Куліш писав у листі до Плетньова про Олександру Михайлівну.

— Повернувшись з-за кордону, я муситиму ввести дружину в найкраще столичне суспільство. Провінціальна її мова, поводження й недостатність освіти примусили б її в такому разі грати незавидну роль.

У Петербурзі Куліш соромився хуторянської провінціальности своєї дружини. Для столиці він мріяв про іншу жінку або ж принаймні про блискучу й ефектну коханку. Будь, що будь, попри всю обережність Кулішеву, проти репутації Дон Жуана він не мав нічого.

Що взаємини Куліша з Марією Олександрівною не псувалися, — видко хоча б із того, що Куліш у Петербурзі знов узявся правити Вовчкові твори.

13 листопада 1858 Оп. Маркович писав у листі до Куліша, дякуючи йому, що той «потрудився» коло «Панночки»:

— Дякую вам, — писав Оп. Маркович, — з усії душі і зо всього серця за погляд щирий «Панночки». Щоб не було мені стидно, я вам правду скажу, що знав, що вона не мине ваших золотих рук…

Дякуючи, просив:

— Чи не могли б ви зробить велику ласку перегледіть виписуємий од «Руського вісника» Курочкіним для «Искры» перевод «Козачки Одарки» і «Горпини»?

— Як ви уподобали «Мотрю» і «Ворошка козака»? — запитував Опанас Куліша в тому ж таки листі.

Тимчасом у Маркевичів виразно оформилася думка кинути Немирів і з провінціального містечка переїхати до Петербурга. Марії Олександрівни не задовольняло немирівське життя, її тягло в світ, до культурних центрів, і вона зі співчуттям приймала численні заклики своїх петербурзьких приятелів.

У вересні чи що року 1858 Опанас писав до Шевченка: «Думка в декабрі самим приїхать до вас, щоб розгледіть вас віч-на-віч, подякувать за зроблене і порадиться за себе надалі».

А в листі до Куліша з 13 листопада він призначає й термін — 15 грудня.

— Я б хотів пожить коло боку вашого: багацько б дечого пізнав невідомого мені, а коли, то й сам би доладу що зробив або хоч сказав — не по силі моїй, а по щирості.

З формуляра видко, що 15 грудня Маркович узяв у немирівській гімназії відпустку і, очевидно, — зазначає Ол. Дорошкевич, — десь у тих днях рушив разом із дружиною й сином.

4

Не пізніш 16 січня 1859 Марковичі були в Москві[29].

У Москві Марко Вовчок познайомилася з деякими видатними письменниками, що вже високо цінили її твори: Максимовичем, Аксаковими. Максимович саме тоді редагував слов’янофільський орган «Русская беседа» і був у найщільніших зв’язках із московськими слов’янофілами, зокрема з родиною Аксакових, відомих своїм приязним ставленням до української літератури. Через Максимовича, як гадає Ол. Дорошкевич, Марко Вовчок і познайомилася з Аксаковими. Це припущення Ол. Дорошкевича має цілковиту рацію, але, взявши на увагу близьке приятелювання Куліша з Аксаковими, цілком ймовірно припустити, що саме через Куліша Аксакови довідались про Марка Вовчка, про її «Народні оповідання» та, може, навіть і про її намір приїхати до Москви.

21 січня Марко Вовчок із чоловіком і сином одвідали Аксакових. Віра Аксакова в своєму листі до Марії Карташевської з 22 січня 1859 р. переказує про ці одвідини:

— Вчора в нас був Марко Вовчок, тобто письменниця. Обличчя дуже добре, але просте; вона повинна бути дуже недурна, але дуже конфузиться. Сьогодні вони вже їдуть до Петербурга, там, певне, їм буде приємніше… Обставини ж їх дуже кепські, сумно було це бачити: дуже