Валерія Володимирівна Іваненко - Хатинка в морі

Отака була зустріч водних розбишак в океані.

Кальмар, що хотів полювати на сардин, вирішив податися на південь і відвідати своїх глибоководних родичів. Та й дивні створіння зустрічались між них!

У кого очі на самісінькому тім’ї, а в інших вони на тонких стеблинках далеко від голови. Були там і страховища, потвори з очима різного розміру: з одного боку велетенське, а з другого — маленьке. Великим оком вони розглядали все у глибині, маленьким — стежили, що відбувається в них над головою.

Знайомлячись з цими родичами, кальмар несподівано помітив, що багато з них прожогом кинулися кудись убік. Це сторожові кальмари сповістили, що наближається їхній страшний ворог — кашалот.

Кальмар і сам поспішив сховатися між коралів. А хто з кальмарів затримувався — блискавично зникав у пащі страшної потвори.

А корали сяяли, наче яскраві водорості. Кальмар зопалу притис один листок — і враз відчув пекучий біль. Кальмар здивовано пересунувся до гарної квітки, певний, що тут буде безпечніше. Але несподівано і квітка, така лагідна й мирна, болюче впилася в його тіло гострими шпичками.

Це було дуже дошкульно, і кальмар навіть трохи почервонів з досади. Довелось відсунутись і звідси. Ненавмисно він доторкнувся до куща маленьких квіточок, від яких уже не чекав ніякої капості. Але й ці невинні квіти раптом посхиляли до нього свої голівки і почали жалити. Це були не квіти, а живі істоти. Кальмар розлютився, став багряно-червоного кольору і зрозумів, що тут відпочити не можна… Та ще раптом він натрапив на гострий уламок корала, і той глибоко розрізав йому щупальце. Кров синіми краплями почала розпливатись у воді. Так, так, у кальмарів кров не червоного, а густо-синього кольору…

Оце невдача! Доведеться припинити свої мандри.

Та невдовзі рана кальмара затяглася, і тепер можна було стартувати на північ.

Підпливши вгору, кальмар трохи заспокоївся і став знову майже прозорим. Він вирішив навідатись до дивних рачків-балянусів, яких називають «морськими жолудями». Вони саме тут жили. Коли він пропливав повз ці місця минулого разу, диваки розпочинали будувати собі хатки. Тепер кальмар побачив уже готову неприступну фортецю із таких хатинок. Одну хатинку господар саме зараз кінчав.

Кальмарові було дивно — адже в океані стільки простору! Яка насолода плавати з неймовірною швидкістю! Довкола так багато цікавого! Одне полювання чого варте! А цей боягуз-рачок замурувався у свою домівку, та ще й кришечкою прикрився…

Якраз ця домівка виступала над водою, а в домівці у рачка зберігалась необхідна для життя вода з океану.

Рачок і собі думав:

«От щасливий кальмар! Пронесеться океаном, наче вихор! А ти тут сиди на одному місці все життя».

Але течія занесла його личинки до порту, де стояв корабель наукових працівників. І тут личинки рачків присмоктались до дна корабля.

Рачки поробили собі маленькі вапняні хатинки, що тісно ліпились одна біля одної.

Ось рачки помітили дивну зелену завісу. Вона коливалась разом із хвилями. Це водорость ламінарія знайшла собі також тут місце. А за нею оселились родина черепашок мідії і багато інших морських тваринок.

Вирішив навідатися сюди й кальмар і підплив до борту корабля. А люди з корабля вже чатували на нього, кинувши в воду сітку. Не помітив її кальмар — отямився тільки на палубі.

— А, піймався, приятельок! — вигукнув один юнак, розглядаючи здобич. — Ну, тепер поїдеш з нами до Одеси, в наш чудовий зоологічний музей. А поки що тобі доведеться жити в акваріумі. Ні, ви тільки гляньте, друзі, який величезний кальмар! Справжній океанський розбійник!

Другого дня пароплав рушив до рідних своїх берегів.

Одразу ж розкішна ламінарія, що немов мережею вкрила дно корабля, відірвалась під натиском води. Разом з ламінарією повідчеплювались і мідії. А під ними усіма, виявилось, були ще непомітні раніше інші водорості, дуже міцні, що вкрили усе днище. Листя цих водоростей було насичене вапном. Переплутавшись, воно утворило немов твердий панцир і не боялось стрімкого руху хвиль.

Чим швидше йшов корабель, тим швидше звільнялось його днище від безплатних пасажирів — різних черепашок і водоростей.

От корабель набрав уже великої швидкості, а наші старі знайомі рачки балянуси і не уявляли собі, що вони рухаються в океані майже так само, як і той розбишака кальмар. Вапняні хатинки міцно тримались за днище, і їм не страшні були ніякі течії. Вони, звичайно, не знали, що кальмар, якому вони заздрили, теж пливе на цьому кораблі, та ще й в окремому приміщенні — акваріумі.

У гирлі Дунаю діялося щось неймовірне. Це розважались мальки чорноморських оселедців. Їх нещодавно винесли сюди дунайські хвилі.

Маленькі рибки метушились, сновигали вздовж і впоперек. Одні ганялись за іншими, плавали з ними наввипередки. А ось кілька побилося через смачного рачка.

Раптом усі побачили, як до них щодуху мчить маленький Блись-Блись, швидко ворушачи хвостиком і плавцями.

— Гей, мальки! Що я бачив! — гукнув він. —