Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

— Ні, мамо.

Брехати було неприємно. Мені закортіло розповісти їй про місіс Додз і трьох старих із плетивом, але я подумав, що це прозвучить безглуздо.

Мама закопилила губи. Вона розуміла, що я щось приховую, але не хотіла тиснути на мене.

— Я маю для тебе сюрприз, — виголосила вона. — Ми їдемо на море.

— У Монтаук?

— На три дні… у той самий будиночок.

— Коли?

— Щойно я перевдягнусь, — посміхнулась мама.

Я просто не вірив своїм вухам! Ми з мамою не були у Монтауку останні два роки, тому що Гейб казав, ніби грошей не вистачає.

З’явившись у дверях, він пробурчав:

— То даси нам чогось пожувати, Саллі? Ти що, оглухла?

Я хотів було йому врізати, але зустрівся очима з мамою і зрозумів, що вона просить ще трохи потерпіти Гейба, поводячись із ним чемно. Лише до того часу, як вона приготується до подорожі в Монтаук. А потім — тільки нас і бачили!

— Я вже йду, любий! — сказала вона Гейбові. — Ми просто розмовляли щодо поїздки.

— Щодо поїздки? — Гейб зіщулив очі. — То ти всерйоз про це говорила?

— Я так і знав, — пробурмотів я. — Він нас не відпустить.

— Звісно, відпустить, — примирливо мовила мама. — Твій вітчим турбується через гроші. Лише через це. А крім того, — додала вона, — Габріелю не доведеться перейматися тим, що він не матиме що пожувати. Я наготую йому квасолі на цілий уїк-енд. І гуакамоле[2]. І вершковий соус.

— Отже, гроші на поїздку… ми вирахуємо з грошей, відкладених на ганчірки? — Гейб трохи пом’якшав.

— Так, любий, — відповіла мама.

— І ти візьмеш моє авто лише для того, щоб доїхати туди й назад?

— Ми будемо дуже обережні.

— Цілком можливо, якщо ти швидко що-небудь приготуєш… — Гейб почухав подвійне підборіддя. — І якщо малий вибачиться за те, що перервав нашу партію в покер.

«Може, я краще дам тобі добрячого стусана, — подумав я. — Та так, що ти цілий тиждень співатимеш сопрано».

Але мамині очі попередили, щоб я його не дратував.

Навіщо тільки вона зв’язалась із цим хлопом? Мені захотілося загорлати. Чому вона так переймається тим, що він подумає?

— Вибачаюсь, — промимрив я. — Мені справді прикро, що я перервав твою надзвичайно важливу гру в покер. Будь ласка, повертайся до неї.

Гейб примружив очі. Можливо, він намагався втямити своїм куцим розумом, чи не глузую я з нього.

— Що ж, нехай, — погодився він.

І повернувся догравати партію.

— Дякую, Персі, — сказала мама. — Щойно приїдемо до Монтауку, ми наговоримось донесхочу, і ти розповіси мені все, про що забув сказати, добре?

На мить мені здалося, що я побачив, як у її очах промайнула тривога — той самий страх, який я бачив на обличчі Гровера, коли ми їхали автобусом, — ніби мама теж відчула в повітрі дивний холодок.

Але по тому вона усміхнулась, і я подумав, що помиляюсь. Мама скуйовдила мені волосся й пішла готувати Гейбові його їдло.

За годину ми були готові.

Гейб навіть зупинив гру, щоб особисто простежити, як я складаю мамині торби в авто. Він усе бідкався, що йому бракуватиме кухарки, а найголовніше — його «камаро» весь залишок тижня.

— Тільки спробуй хоч трохи її подряпати, розумнику, — попередив він мене щодо авто, коли я складав останню торбу. — Щоб жодної подряпини.

Ніби я збирався керувати! Мені було лише дванадцять. Але для Гейба це не мало жодного значення. Якби чайка випадково напаскудила на його свіжопофарбоване авто, він би знайшов привід, аби звинуватити мене.

Дивлячись, як він шкандибає назад до будинку, я так розізлився, що скоїв те, чого досі зрозуміти не можу. Коли Гейб дійшов до дверей, я зробив точнісінько так, як Гровер в автобусі. Я повторив його жест, який застерігав від зла: ніби кігтями вирвав серце й пожбурив у Гейба. Важезні двері зачинилися з такою силою і так лунко гепнули його по заду, що Смердюк буквально злетів сходами, ніби в нього поцілили з гармати. Можливо, це був порив вітру або щось трапилося з петлями — дізнатися я вже не встиг.

Залізши у «камаро», я відчинив мамі дверцята.

Халупа, яку ми винаймали, стояла на південному березі, там де закінчувався Лонг-Айленд. Це була маленька синя хатинка з вицвілими шторами, майже повністю засипана піском. У простирадлах так само завжди було багато піску, і всюди було повно павуків, а море зазвичай було надто холодне, щоб купатися.

Я любив це місце.

Ми їздили сюди, коли я був ще зовсім маленьким. А мама бувала тут іще раніше. Вона ніколи нічого певного не казала, але я знав, що цей пляж для неї особливий. Це було місце, де вона зустрілась із моїм батьком.

Чим ближче ми під’їздили до Монтауку, тим молодшою ставала мама, роки нескінченних тривог і тяжкої праці кудись безслідно зникали. Очі у неї ставали кольору моря.

Ми приїхали, коли сонце вже сідало, відчинили всі вікна і, як завжди, заходилися прибирати. Потім ми пішли на пляж, почали годувати чайок синіми кукурудзяними чіпсами, а самі тим часом ласували блакитними жувальними драже з фруктовою начинкою і солонуватими ірисками — одним словом, скуштували всіх солодощів, які мама безкоштовно принесла з роботи.

Здається, мені варто наразі пояснити щодо синьої їжі.

Річ у тім, що свого часу Гейб сказав моїй мамі, що синьої їжі не буває. Вони посварились, що на той час вважалося дурницею. Але відтоді маму просто заклинило на тому, щоб усі продукти були синіми. На дні народження вона пекла сині торти. Вона мішала з чорниці сині муси. Вона купувала сині кукурудзяні лемішки і приносила з крамниці синю випічку. Усе це — разом і з тим, що вона зберегла дівоче прізвище Джексон і ніколи не називала себе місіс Ульяно — означало, що Гейбові не вдалося її підкорити. У ній, як і в мені, жив бунтарський дух.

Коли засутеніло, ми розклали багаття. Почали смажити хот-доги. Мама розповідала мені про ті часи, коли була малою, ще до того, як її батьки загинули в авіакатастрофі. Мама згадувала книжки, які збиралась коли-небудь написати, як назбирає досить грошей, щоб піти з кондитерської.

Нарешті, я наважився спитати про те, що мені завжди спадало на думку, щойно ми приїхали у Монтаук, — себто про свого батька. Очі мами зволожніли. Я розумів, що вона зазвичай розповість мені про те саме, але мені ніколи не набридало це слухати.

— Він був добрим, Персі, — мовила мама. — Високий, гарний, мужній і сильний. Але також і м’який. Знаєш, у тебе його волосся та зелені