Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

Бальдр відчув, як усе навколо здригнулося. Повітря стало густішим, мов перед бурею, а простір навколо криниці ніби хвилювався, розтікаючись, як чорнило на воді.

— Що відбувається? — він різко повернувся до Норн.

Середня з них повільно провела рукою над водою, і її голос лунав так, ніби долинав із далекої безодні:

— Доля не терпить зволікань.

— Що це означає? — Бальдр знову відчув присутність тіні за спиною. Вона не торкалася його, але він знав, що вона там. Чекає.

Локі все ще стояв трохи осторонь, спостерігаючи, але тепер у його очах було менше розваги й більше напруженості.

— Схоже, ти запізнився, Бальдре, — промовив він.

— Запізнився на що?

Норни не відповіли.

Вода у криниці знову здригнулася.

І тоді він побачив це.

Відображення не показувало його самого.

Тепер там був інший чоловік. Високий, із темним волоссям і блідим обличчям. Очі його були порожні, мов нічне небо без зірок.

І коли він підняв руку, Бальдр відчув, як щось невидиме торкнулося його власного плеча.

Світ навколо розсипався, як скло.

І Бальдр упав у темряву.

Бальдр падав.

Темрява охопила його, немов глибока безодня, без дна, без виходу. Він не міг дихати, не міг рухатися—тільки летіти вниз, туди, де не було ні світла, ні життя.

Але голоси не замовкали.

Вони шепотіли, лунали звідусіль, змінювалися, перепліталися між собою.

— Він вагається.

— Він ще не зробив вибору.

— Але час майже сплив.

Він хотів закричати, але слова застрягли в горлі.

І тоді він знову побачив його.

Того, хто стояв у воді криниці.

Чоловік із порожніми очима дивився на нього, ніби заглядав крізь нього. Його рука була простягнута вперед—не як жест допомоги, а як наказ.

— Прокинься.

Темрява здригнулася.

І Бальдр відчув, як щось сильне, могутнє вириває його з цієї безодні.

Очі розплющилися.

Він знову був у реальному світі.

Локі стояв поруч, спокійний, але в його очах горів дивний вогник.

— Ну що ж, — промовив він. — Вітаю.

Бальдр важко дихав, його серце калатало.

— Що це було?

Локі усміхнувся.

— Це був твій перший крок.

Бальдр підвів погляд на нічне небо.

Він не знав, що саме сталося.

Але знав одне—тепер шляху назад не було.

Бальдр сидів, намагаючись вирівняти дихання. Його руки досі тремтіли, ніби він тільки-но вийшов із битви, але битва була не зовнішня — вона точилася всередині нього.

Локі мовчки спостерігав. Він виглядав майже спокійним, але в його очах жевріло щось гостре — цікавість, змішана з очікуванням.

— Ти бачив його, так? — тихо промовив він.

Бальдр підняв голову.

— Ти знав, що так буде.

Локі не заперечив.

— Деякі речі неминучі, Бальдре.

— Хто він?

Локі нахилив голову набік, усмішка торкнулася його губ, але цього разу вона була не грайливою.

— Хтось, хто знає твоє майбутнє краще, ніж ти сам.

Бальдр різко підвівся.

— Я сам творю свою долю.

Локі сплеснув руками.

— Авжеж! Саме тому ми тут.

Він підійшов ближче, і його голос став м’якшим, але водночас небезпечнішим.

— Але ти вже відчуваєш це, правда?

Бальдр мовчав.

— Щось змінюється, і ти не можеш це спинити.

Локі нахилився ближче, його очі спалахнули в темряві.

— Питання тільки в тому, ким ти станеш, коли ця зміна завершиться.

Бальдр стиснув щелепи.

— Я не стану таким, як він.

Локі відступив, хмикнувши.

— Побачимо.

Десь у далечині пролунав приглушений гуркіт грому.

Норни все ще мовчали, але Бальдр відчував їхні погляди.

Двері, які він ще міг зачинити, були зовсім поруч.

Але чи зможе він?

Бальдр стояв нерухомо, відчуваючи, як щось невидиме важить у повітрі. Слова Локі залишали гіркий присмак у його думках, а відлуння голосів Норн ще не згасло повністю.

Вода у криниці знову затихла. Вона більше не показувала жодних образів—лише темну, холодну гладь, що здавалася бездонною.

Бальдр ступив уперед.

— Якщо моя доля справді розходиться, — сказав він, дивлячись на Норн, — то що чекає мене на кожному з цих шляхів?

Ліва Норна торкнулася поверхні води кінчиками пальців.

— Один веде до світла.

— Інший — у пітьму, — додала права.

Середня не говорила одразу. Вона зосереджено вдивлялася у воду, ніби читала щось, що не могли побачити інші.

— Але є ще третій шлях, — нарешті мовила вона.

Бальдр напружився.

— Ви сказали, що вибір лише між двома.

— Колись було так, — відповіла вона. — Але тепер, коли тріщини множаться, з’явилася ще одна можливість.

Локі розсміявся.

— І чому ж я не здивований?

Бальдр не зводив погляду з Норн.

— Що це за третій шлях?

Середня жінка повільно підняла голову.

— Це шлях того, хто розриває нитки.

Тиша здалася важчою за повітря.

— Що це означає? — його голос звучав спокійніше, ніж він почувався насправді.

Норна не відповіла.

Але вода в криниці сама дала відповідь.

Вона здригнулася — і тріснула.

Темрява й світло сплелися разом, утворюючи щось зовсім інше.

І в цей момент Бальдр зрозумів:

Тепер доля не лише вибирала його.

Тепер він міг змінити саму долю.