Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

мають досвід роботи в міжнародних організаціях та багатьох інших 344. Про їхній вплив практично на все в Україні на просторах інтернету можна знайти багато інформації, так само, як і спростування конспірологічних тез про «шкідливих соросят», однак станом на зараз ця тема практично зникла з українського інформаційного поля, тож цікавим видається запитання: чи після нашої перемоги у війні вона знову в якійсь формі повернеться до суспільного порядку денного, для чого є підстави, бо з «соросятами» свою заповзяту боротьбу й надалі ведуть не лише Орбан та Ердоган, але й представники різних консервативних кіл, які вбачають у діяльності фонду «Відродження» спроби насадити новий світовий порядок у найкращих конспірологічних традиціях.

На завершення теми про нас у світовому конспірологічному контексті проведемо мисленнєвий експеримент: уявіть собі, що літописні варяги опинилися в Києві 2017 р., коли почав діяти «безвіз» і більшість українців побігли робити біометричні паспорти. Під час екскурсії містом гості столиці неминуче натрапили б на загадкові написи на стінах будинків або на асфальті: «Біопаспорт 666, штрихкод на лобі, печатка антихриста». Деякі з цих чарівних графіті можна побачити в Києві й сьогодні. Шукачі конспірологічної правди на просторах інтернету вже не один рік намагаються відкрити людям очі своїми відозвами: «Обережно! Дуже небезпечно! Коли фотографують на біометричні документи, то ставлять лазером підшкірний штрихкод на лоб чи на руку…Про мітку звіра попереджав Ісус Христос! Відмовся від МІТКИ ЗВІРА 666 і БІОМЕТРІЇ». Подібний текст російською мовою з деякими варіаціями можна було побачити на оголошеннях на станціях київського метрополітену з рекомендаціями подивитися на ютубі відео «ІD-картка в Україні — це жорстоке рабство і погибель Душі», «Біометрична ІD-картка — це угода з дияволом». Мабуть, наші мандрівники в часі навіть не збагнули б, про що йде мова в цих посланнях. Не факт, у них не було своїх теорій змови, важко заперечувати, що вони не вірили в якісь зловісні потойбічні сили (ролі яких, мабуть, виконували представники їхнього пантеону богів чи інших сил), однак дискурс про мітку звіра, число 666, загрози чипування населення та іншу конспірологію, якої багато не лише в Україні і яка приходить до нас частіше не з-за океану, а з-за поребрика, був би для них незрозумілим.

І без фантазійних теорій змови є над чим працювати

Окрім психологічних причин слабкого поширення конспірацизму в українському суспільстві, які потребують подальших емпіричних досліджень, доказом на користь нашої неконспірологічності є наша ж історія. Російська імперія, а потім і її варіації — радянська і сучасна путінська, століттями абсолютно неприкрито брутальними методами нищили українськість. Немає потреби вигадувати міфічних лиходіїв з їхніми таємними змовами. Якщо українська мова — не мова, а «малоросійський діалект» — спаплюжений польщизною вєлікарускій язик, якщо сам Ленін вигадав Україну 345, а до нього цією антиросійською справою займався австрійський генштаб, то для «іншої сторони», яку дехто на Заході досі намагається почути і зрозуміти, вся Україна, з її мовою, культурою та історією перетворюється на велику змову проти безневинної Росії, яка намагається нас «урятувати». У статті 2021 р. «Про історичну єдність росіян та українців» Володимир Путін не просто озвучує наратив з радянських підручників з історії, за якими сам учився, де Переяславська рада — це акт возз’єднання України з Росією, він відтворює поширену ще більш антиукраїнську позицію: мовляв, у такий спосіб колишні «землі» Росії повернулися до її складу. І про це пише російський президент, а не анонімні рептилоїди з ілюмінатами, озвучені ним ідеї складають не таємний план, який нашим конспірологам довелося б викривати, а цілеспрямовану політику заперечення українськості. Наша потреба боротися за своє виживання як нації та країни залишає не багато простору для конспірологічних мудрувань.

Джордж Орвелл у «1984» писав: «Коли Старомова буде остаточно витіснена, порветься останній зв’язок, що поєднує людей з їхнім минулим. До того моменту історія вже буде переписана, але подекуди збережуться не до кінця цензуровані фрагменти з давньої літератури. <…> У майбутньому такі фрагменти, навіть якби їм пощастило зберегтися, стануть незрозумілими і непридатними для перекладу» 346. Ми живемо в країні, що була частиною імперії, в якій проєкт створення орвеллівської новомови, нехай і не в таких масштабах, як описано в романі, багато в чому був успішним. Відома українська мовознавиця Лариса Масенко у монографії «Мова радянського тоталітаризму» зазначає: «Основним інструментом поневолення розуму стало фальшиве слово, що спотворює мислення людини. Паралельний з реальним, вигаданий світ створювала сфальшована мова, що оперувала десемантизованими порожніми словами, призначеними підмінювати поняття» 347. Стосовно української мови Російська імперія, а пізніше й Радянський Союз застосовували весь репресивний апарат, адже знищення української ідентичності передбачало насамперед нищення мови. Я навмисно не згадую Емський указ, Валуєвський циркуляр та інші акти заборони, утім, хочу звернути вашу увагу на те, що мова, якою ми зараз послуговуємося, досі перебуває в процесі очищення від радянської новомови. Вона не конспірологічна, її цілком реальними способами насаджувала радянська влада. Вигаданий світ, створений СРСР за допомогою мовних маніпуляцій, про який пише Л. Масенко, є реальним у тому розумінні, що ми можемо його досліджувати й критично осмислювати, очищувати від його уламків наш сучасний, реальний світ. Приміром, ми можемо скептично ставитися до засилля англіцизмів на позначення понять, які не всім зрозумілі та які не всі сприймають, на кшталт токсичності стосунків, булінгу чи аб’юзу, але пошук у них конспірологічних витоків нового світового порядку насправді має поступитися місцем вичавлюванню із себе залишків радянського світогляду, в тому числі й на мовному рівні.

Радянське минуле з його новомовою навчило й справжнього мистецтва сприйняття інформації. У старшого покоління українок та українців, які здобули вищу освіту за часів СРСР, але критично цікавилися тим, що відбувається у світі, виробився особливий спосіб читання і фільтрування інформації, що може діяти як щеплення від конспірацизму. У розділі «Як навчалися міжнародники в столиці УРСР» книжки «Від Брежнєва до Зеленського: дилеми українського політолога» український науковець-політолог Олексій Гарань пише про те, як важливо було вміти слухати і читати «між рядками» 348. Професор Гарань нагадує нинішнім студентам, що «переважної більшості західних книжок із суспільних наук (політології в СРСР не було, а був предмет “науковий комунізм”, замість релігієзнавства — “науковий атеїзм”) або просто не було в бібліотеці, або вони зберігалися в “спецхрані” (тобто відділах бібліотек,