Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

Деякі згадували колишні сутички з ворожими племенами, бандитами та тваринами з аномалій, згадували з переказів легенди про мир до катастрофи та після. Інші розповідали про іномірців, яких бачили один раз у житті. Про перекази говорили, про пустелю, про героїв, про сліди на піску і в небі, про колишніх правителів родів, про здобич і знахідки в пустелі. Ці ночі біля вогнища є невід'ємною частиною повсякденного життя кочівників і важливою традицією роду. Саме в таких загальних дискусіях у них виробилася звичка приймати важливі рішення виключно колективно і завзято відкидаючи індивідуальні думки. Така родова демократія пізніше стала основою політики кочівників.

Зараз саме велася така розмова у колі старійшин, що складається з п'яти чоловіків. Кожен відповідав за свій напрямок у клані. Вони сиділи на переносному настилі застеленим килимом і пили гахву в крихітних філіжанках у формі піали.

— Як ти вважаєш Хас, скільки нам залишилося йти до місця падіння корабля? – спитав чоловік, одягнений у білу гандуру.

— Щонайбільше два дні, передові розвідники перевірять територію. Третього дня будемо на місці. – сказав один із тих, хто сидів.

— Сліди сторонніх є на піску? - запитав інший бородатий чоловік.

— Лише тварин. - слідопит кочівників бачить і відчуває пустелю так, як не дано це зробити жодному іномирцю, для якого вона лише осередок піску та каміння, де немає місця нічому живому.

— Якщо все-таки будуть конкуренти, чи хто вижив у капсулі?

— Свідок падіння корабля запевняв, що він різко падав із космосу, потім вирівнявся в повітрі ночі та відстрілив рятувальну капсулу. Впав у напрямі міста. У цій частині пустелі немає ні наших племен, ні банд, ми вийшли, як зібрався караван. Тож мінімальний ризик. Так, ми дали невеликий гак на шляху до міста, щоб перевірити місце падіння, але я впевнений, якщо ми тут знайдемо корабель, це окупить нашу затримку в дорозі.

— Іномирцю з капсули запропонуємо опіку, в обмін на залишки його корабля та чудових залізних інструментів для нас. Мине час, чужинець піде, у нас залишаться потрібні нам речі. Усі будуть задоволені.

— Нехай буде так.

У міру того, як розмова плавно переходила до інших тем, стало очевидно, що, попри відмінності у поглядах, групу, як і раніше, поєднує спільне почуття товариства, всі кочівники так чи інакше пов'язані спільним досвідом мандрів просто неба. Серед невизначеності у поглядах можна було знайти втіху у спокої пустельної ночі. Для кочівників темрява приносила відчуття спокою та оновлення, оскільки пустеля оживала від руху нічних істот, у сяйві місяця і мерехтінь зірок краса пустельного пейзажу стала ще глибшою, полонивши почуття і хвилюючи їхню душу.

На ранок наступного дня караван рушив далі, знайшов місце падіння капсули, місце битв Кіри з аномальними тваринами. А на вечір він прийшов до місця падіння кур'єра. Слідопити розширили пошуки та знайшли місце падіння ще одного корабля, до нього караван вирушив наступного ранку.

— Бачу на корпусі корабля людину, — передав по зв'язку слідопит. - Він нас чекає, поряд далекобійний та патрульний дроїд із турелями. У небі помічені розвідники.

— Він озброєний, як одягнений?

— У незвичайному скафандрі з гвинтівкою, знаків клану або роду не помічено.

Кочівник квапливо підняв бінокль. Слідопит мав рацію. Один з екіпажу корабля, не ховаючись, стояв на корпусі.

— Надсилай волонтера, нехай дізнається, що він хоче.

Сміливо з кочівників виїхав невеликий флаєр і розмахуючи білою ганчіркою — стародавнім знаком перемир'я, виїхав до корабля.

Сонце вже світило яскраво, помітно було добре, корабель вже піддавався мародерці, були зняті двигуни, прорізані дірки в корпусі, ще була поряд якась дивна конструкція з розбитих капсул. Кочівник із білим прапором зупинився у нерішучості біля корабля. Хвилину здавалося, що людина, що стояла на кораблі, не збирається вступати в переговори. А потім вона рушила до перемовника, вони один з одним переговорили та з несподіваною виразністю в навушниках кочівників зазвучав голос, він говорив на їхній частоті зв'язку.

— Навіщо ви прийшли, це наш корабель? — молодий голос чоловіка пролунав у зв'язку.

— Як ти можеш довести, що то ваш корабель? – одразу зорієнтувався старійшина, а слідопити почали старанно оглядати периметр.

— Мій друг на ньому впав із космосу. Можу скинути відео де його дістають із нього. – відповів хлопець.

— Вас небагато - запитав один зі старійшин - ми можемо вам допомогти влаштуватися на цій планеті, а ви з нами поділитеся знайденим. З планети виходу нема. Допоможемо реалізувати зняті вами запчастини, їх потрібно доставити до міста, потрібен транспорт. – почав перераховувати він.

— Дякую, але ні, ми самі впораємося.

— Ви не виживите в цьому світі самі, ми готові всім вам надати захист, роз’яснити манери поведінки, познайомити з нашими торговцями, до міста далеко, і я не бачу, на чому ви повезете запчастини.

— Мік з’явись - сказав він на загальній частоті.

І з повітря на висоті десятка метрів з'явився великий космічний корабель, його плавні обводи казали, що це швидкий і небезпечний корабель. Уся зброя була спрямована на кочівників. Але вони залишилися стояти, сміливо дивлячись на машину, що зависла в повітрі.