Девід Герберт Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

людей, наче твої славні підйомні машини, мають сам тільки розум, причеплений до фізичних трупів.

Він глянув на неї здивовано.

— Життя тіла, — сказав він, — це власне життя звірів.

— І воно краще за життя професійних трупів. Але неправда! Людське тіло тільки прокидається до справжнього життя. Воно ледве спалахнуло у греків, потім Платон та Арістотель убили його, а Ісус прикінчив. Але тепер тіло справді вертається до життя, справді піднімається з гробу. І тоді почнеться чудове, чудове життя на чудовому світі, життя людського тіла.

— Мила моя, ти говориш так, ніби провіщаєш його прихід! Ти справді їдеш на вакації, але, прошу, не збуджуйся так непристойно. Повір мені, де б не був Бог, він постійно видаляє з людських істот нутрощі і харчові тракти, щоб створити вищу, духовнішу істоту.

— Як мені тобі вірити, Кліфорде, коли я відчуваю, де б не був Бог, він нарешті прокинувся в моїх нутрощах, як ти це називаєш, і так радісно дзюркотить там, наче світанок. Як я можу тобі вірити, коли відчуваю зовсім протилежне?

— О, звичайно! І що спричинило в тобі цю надзвичайну зміну? Що ти голяком бігала під дощем, наче вакханка? Справа відчуттів чи очікування поїздки до Венеції?

— І те, й друге? Ти думаєш, що жахливо з мого боку радіти цій мандрівці? — запитала вона.

— Досить жахливо показувати це так прямо.

— Тоді я буду приховувати свої почуття.

— О, не турбуйся! Твоє збентеження майже передалося мені. У мене таке відчуття, ніби я сам їду.

— То чому ж ти не їдеш?

— Ми вже це все обговорили. Річ у тім, на мою думку, тебе найбільш хвилює те, що ти можеш сказати на якийсь час прощавай цьому всьому. Ніщо так не хвилює тебе в даний час, як слова: «До по-ба-че-ння все!» Але всяке прощання означає зустріч у якомусь іншому місці. І всяка зустріч — це новий зв'язок.

— Я не збираюся вступати в якісь нові зв'язки.

— Не зарікайся, — сказав він.

Вона затнулася.

— Ні! Я не зарікаюся! — сказала. Але її бентежив від'їзд, передчуття розриву зв'язків. Вона тут нічим не могла зарадити.

Кліфордові не спалося, він цілу ніч грав на гроші з місіс Болтон, доки їй смертельно захотілося спати. І настав день приїзду Гілди. Коні домовилася з Мелорзом, що коли все складатиметься сприятливо для того, аби вони провели ніч разом, то вона вивісить у вікні зелену хустку. Якщо буде невдача — червону. Місіс Болтон допомагала Коні пакуватися.

— Зміна піде на користь вашій світлості.

— Гадаю, так. Ви не проти деякий час опікуватися Кліфордом самі, правда?

— О, ні! Я цілком упораюсь. Тобто, я можу робити все, чого він потребує. Здається, йому краще, ніж раніше?

— О, набагато. Ви робите з ним дива.

— Хіба? Але чоловіки всі однакові; вони просто діти, їх треба пестити й улещувати, і хай вони думають, що все робиться по-їхньому. Вам так не здається, моя леді?

— Боюся, мені бракує досвіду.

Коні перервала роботу.

— А як було з вашим чоловіком? І його вам доводилося улещувати й керувати ним, немов дитиною? — запитала вона, глянувши на жінку.

Місіс Болтон теж перервала роботу.

— Ну! — сказала вона. — І його я так само не раз умовляла. Та мушу визнати, він завжди знав, до чого я хилю. І, як правило, піддавався.

— Він ніколи не поводився як пан чи господар?

— Ні! Але в його очах часом з'являвся специфічний вираз. І тоді я знала, що мушу поступитися. Та загалом він поступався мені. Ні, він ніколи не був паном чи господарем. І я так само. Я знала, де треба зупинитися, тоді я поступалася, хоч іноді мені це дорого коштувало.

— А що, коли ви з ним сварилися?

— О, не знаю. Я ніколи не сварилася. Навіть коли він не мав рації, коли помилявся, поступалася. Розумієте, я ніколи не хотіла рвати те, що було між нами. І воно гине, коли спрямувати проти чоловіка свою волю. Якщо ви любите чоловіка, треба поступатися йому, коли він настроєний рішуче; незалежно від того, помиляється він чи ні, треба поступатися. Інакше можна щось розбити. Але мушу сказати, Тед часом поступався мені, коли я надто пручалася і навіть помилялася. Тому, думаю, це стосується обох.

— А з пацієнтами ви теж так само поводитесь? — запитала Коні.

— О, це зовсім інше. Я ставлюся до них зовсім по-іншому. Я знаю, що для них добре, чи намагаюся дізнатися, і тоді просто стараюся керувати ними для їхнього ж блага. Це не те, коли ви справді любите. Зовсім інше. Якщо ви хоч раз любили якогось чоловіка, ви можете приязно ставитися майже до кожного чоловіка, якщо він взагалі цього потребує. Але це не те ж саме. Все це не болить по-справжньому. Сумніваюся, чи можна любити справді, якщо вже колись любив.

Ці слова налякали Коні.

— Думаєте, любити можна тільки раз? — запитала вона.

— Я зовсім так не думаю. Більшість жінок ніколи не люблять, ніколи не починають любити. Не знають, що це означає. І чоловіки так само. Та коли я зустрічаю жінку, яка здатна, я в душі твердо за неї.

— І ви думаєте, чоловіки легко ображаються?

— Так! Якщо вразити їхню гордість. Та хіба жінки не такі самі? Просто ці дві гордості трохи відрізняються.

Коні обмірковувала ці слова. У неї знову з’явилося побоювання з приводу подорожі. Врешті, хіба вона не збирається кинути свого коханця, принаймні на короткий час? І він знав це. Тому й розмовляв з нею так химерно, з таким сарказмом.

І все ж! Людське існування великою мірою контролюється машиною зовнішніх обставин. Людина під владою цієї машини. І не здатна звільнитися за п'ять хвилин. Навіть не бажає цього.

Гілда прибула вчасно, в четвер уранці, у швидкісній двомісній машині, з валізкою, міцно прив'язаною ззаду ремінцем. Вона була така ж стримана й молода, як завжди, і така ж вольова. Як визначив її чоловік, вона була з біса вольова. Але її чоловік саме з нею розлучався. Так, вона навіть полегшила йому цю справу, хоча й не мала коханця. В цей час вона була «поза» чоловіками. Вона відчувала велике задоволення бути собі господинею, а також господинею своїм двом дітям, яких збиралася «достойно» виховати (що це мало означати, лишалося невідомим).

Коні дозволено було взяти з собою теж тільки одну валізку. Та вона відіслала велику валізу батькові, який збирався їхати поїздом. Брати до Венеції машину немає сенсу. В липні в Італії їздити в автомобілі надто душно. Він комфортабельно помандрує поїздом. Батько щойно повернувся з