Мор Йокаї - Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

голову. В кадилі горіло гниле м'ясо, тому стояв страшенний сморід. Наречена, котру я бачив уперше вжитті, підійшла до мене в сукні, що виблискувала розкішшю, — я не бачив подібної навіть у бегуми. Однак статура її губилася в численних складках, а обличчя приховував розшитий золотом серпанок. Священик велів нам промовити клятву вірності задом наперед, розпочинаючи з слова «Амінь». Нам пов'язали руки, як мені здалося, хвостом кенгуру. Коли настав час розписатися у книзі, я звернув увагу на руку нареченої: навіть в шкіряних рукавицях я розгледів довгі та криві пазурі. Нічогенька фора у подружніх сварках. Її голос здавався мені молодим, вона не шепелявила і не плутала приголосних; тож я зробив висновок, що зуби в неї були.

Ми вийшли з храму під гучну музику, і я урочисто підвів наречену до екіпажа, вірніше, до великого селянського воза, на котрому вмістилося тринадцять осіб. Віз був запряжений шістьма жуками-оленями.

— Та як, до біса, ці жуки зможуть потягнути цього воза, якого навіть шестеро коней не зрушать? — обурено кричав я.

— Звичайно ж, ні, — прошепотіла Ліліт, — тому що колеса не змащені. Ось, візьми цю мазь, змасти їх, тоді стане легше.

Я мовчки опустився та змастив усі колеса. І одразу гості кинулись на воза, займаючи кожне вільне місце. Нам з нареченою залишилось примоститися тільки на козлах. Ліліт сказала, що сама правитиме кіньми, тобто шістьма жуками-оленями. Жуки змахнули крилами, і вся теліга так і піднялася в повітря. Я вирішив скористатись можливістю поглянути на обличчя своєї нареченої і підняв фату, доки вона трималась обома руками за віжки.

Я так і застиг від жаху. Це була та сама відьма, котра погрожувала мені помститись в кемпенському торф'янику. Яка жахлива пика! Вочевидь це та сама Ліліт, яка спокушала нашого батька Адама, бо обличчя було вкрите зморшками за всі століття. А ніжний пушок, який робить жіночі вуста такими бажаними, перетворився на вуса, яким, аби вирости, знадобилося не менше шести тисяч років.

— Я вискочу з воза! — закричав я з переляку.

— Та куди ти вискочиш! Скоріше обнімеш мене! — сказала вона регочучи, і тут я помітив, що ми летимо на висоті десь п'ятсот футів. Аби дотримати слова, вона повернула воза так, що ми зачепили хрест на вежі Кельнського собору. Решітка з воза зачепилась і повисла на хресті, де й висить по сьогоднішній день, бо ніхто не може її зняти. Несподіваний поштовх кинув мене до Ліліт, і я мимоволі схопив її за талію, від чого вся компанія нестримно зареготала. Про себе я подумав, що коли діло дійде до шлюбного обов'язку, то я покличу Бегеріка і поміняюся з ним тілом.

Між тим, ми прибули до Кранендонка, де відьми справляють шабаш. Нас зустріло вишукане товариство: вони прилетіли на стільцях, лавицях, віниках тощо. Кожна дама привела з собою обранця.

(— З усієї цієї маячні я не вірю жодному сказаному слову! — обурено мовив великий князь.

— Хоча це правда! — доказував солтис. — Іоан де Кембах саме так описував приліт відьом на шабаш. Знаменитий учений Майолус згадує про літаючий віз, колеса якого слуга помилково змастив чаклунським зіллям. Аналогічний випадок приводить Торквемада в своєму «Гексамероні».

Обвинувачений продовжив.)

Відьми з коханцями прилітали до Кранендонка з неба, а от демони з коханками з'являлись з-під землі.

От мені і пощастило побачити усіх демонів, чиї імена носили «диявольські лицарі».

Семіазаз — душа компанії. Він композитор, і коли починає грати, то від його музики всі навколо танцюють. Його ніс — кларнет, на якому він грає вухами; руки його грають на арфі, що зроблена з коров'ячого скелету; хвіст б'є по двобокому барабану.

Бегерік — демон, на честь якого назвали мого кревного брата — величезне чудовисько зі слонячим хоботом, яким він підписує документи. Тому, зверніть увагу, панове, ви ніколи не побачите поруч з підписом демона «mp» (manu ргоріа), а завжди «np» (nasu ргоріа)[81]. Крім того Бегерік дуже галантний кавалер: він носить хвіст на плечі і користується ним, як віялом, коли йому гаряче.

У більшості демонів були перетинчаті крила, як у кажанів. Тільки демон Бельфегор, на честь якого мене назвали, відрізнявся від них. Його крила були з пір'я. Всі писарські пера світу, які прописали собі шлях до пекла, з'єднались в крилах Бельфегора. Перо, яким Пілат підписав засудження Христа на розп'яття і звільнення Варавви; пера, якими Аретино писав свої вірші, а де Сад свої розповіді; перо, яким королева Єлизавета послала на смерть Марію Стюарт; перо, яким Катерина Медічі зумовила жахи Варфоломієвої ночі; перо, яким папа Лев X санкціонував продаж індульгенцій; перо папи Інокентія, яким написано: «Sint ut sunt, aut non sint»[82]; перо, яким Шейлок підписав вексель щодо фунта м'яса; перо, яким заклятий ворог Фоскарі написав «la pagata[83]»; перо, яким король Філіп послав на смерть свого сина дона Карлоса; перо Татцеля, звернене проти Лютера… всі пера, якими підписали зрадницькі або фальшиві акти і документи, утворювали крила Бельфегора. Це були величезні крила. І коли Бегеріку було потрібне перо, завжди виривав його з крила Бельфегора.

Зазвичай різного роду святкування прийнято розпочинати з благословіння та молитви. Однак на шабаші звичаї інакші: найстарші та страшні відьми пропонують майбутні злочини та злодіяння.