Володимир Опанасович Обручев - В нетрях Центральної Азії

Шлях то віддалявся від ріки, йдучи через зарості і гаї, то наближався, і можна було розглядіти, що ріка має завширшки до 30 сажнів і щонайбільше 2–3 сажні завглибшки. Де-не-де зустрічалися селища, жителі яких займалися рибальством.

Ще два дні ми йшли вниз по цій ріці, і фазани були для нас добрим сніданком і доброю вечерею. На третій день почався район пониззів, де зливалися, переплітаючись своїми рукавами, води Кончедар'ї і Яркенду, утворюючи ріку Тарім і область її пониззя. Обидві ріки несуть у своїй каламутній воді багато мулу, осаджують його, замулюють свої русла, розливаються по навколишній низині, утворюють озерця і нові протоки. Виникає ціла сітка русел, стариків, озерець серед заростей комишу на широкій площі пониззів, де змінюють одне одного широкі і вузькі протоки, озерця, зарості комишів, різних кущів і тополеві гаї. Серед них розсіяні і житла у вигляді хатин з комишу, що населені людьми, які живуть з рибальства і полювання на птахів, кабанів і навіть маралів, що водяться в гущавині заростей. Це вже район озера Лобнор, в яке впадають води цих двох рік, що їх вкупі називають також Тарімом.

Бачачи ці розливи, я згадав, що консул перед нашим від'їздом розповів мені про те, що кілька років тому наш мандрівник полковник Пржевальський вперше пройшов понад рікою Тарім і впевнився, що озеро Лобнор знаходиться не там, де його показують китайські карти, а на два градуси широти південніше, майже біля підніжжя Алтинтагу. З приводу цього зав'язалася навіть суперечка: німецький вчений захищав точність китайських карт і думав, що Пржевальський відкрив не Лобнор, давно відоме в географії Азії, а якесь інше озеро, а Пржевальський доводив, що китайські географи могли невірно визначити місцезнаходження Лобнору, або ж останнє перемістилося з тих пір на південь.

Тепер я міг би розповісти, що в цій суперечці обидві стропи були праві. Я бачив біля південного підніжжя Куруктагу старі русла Кончедар'ї в тому місці, де на китайських картах позначено озеро Лобнор і де, очевидно, колись було озеро, що тепер зникло. А потім, пройшовши вниз по Кончедар'ї верст 120–140 на південь, тобто до 2° широти, я зустрів озеро, в яке впадає ріка Тарім, на тому місці, де його бачив Пржевальський. Старий Лобнор, який китайці колись нанесли на карти, зник, висох, а ріка, що наповнювала його, пересунула своє гирло на південь і утворила там нове озеро, яке і відкрив Пржевальський[15].

Ще два дні ми йшли по цій області розливу і завмирання головної ріки південного Туркестану — Таріму, що об'єднав води Південного Тянь-Шаню в руслі Кончедар'ї і Куньлуню в руслі Яркенду. Ми пробиралися через зарості і кущі, солончаки і гаї тополь, піщані бархани, маленькі поля і селища лобнорців і пересувалися поступово до західної окраїни. Понад берегами нижньої течії Таріму, а також його рукавів розташовані зарості очерету, болота і озера. Виявилось, що останні часто влаштовують самі жителі, відводячи воду з головної ріки Б сусідні низини; з водою переміщується й риба, і ловити її в мілких озерцях та затоплених улоговинах зручніше, ніж у прудкому, широкому та глибокому головному руслі Таріму. Ось ці озерця і розливи під час спеки випаровують багато, води, і в цьому одна з причин того, що в пониззях Тарім все більше міліє. Як говорить берегове населення, вода швидко прибуває до Таріму влітку, коли на Куньлуні розтають сніги, і убуває восени, найбільше перед кінцем листопада, коли ріка замерзає.

Ми пройшли по правому берегу Таріму до того місця, де він різко повернув на схід і почав розливатися, утворюючи велике озеро Кара-кошун. Легко було побачити, що це повертання ріки викликане тим, що тут піднеслися плоскі висоти гір, які тягнуться з заходу на схід і являють собою перше низьке пасмо Куньлуню; але ці низькі горби збільшені піском, що його наносять вітри з півночі і утворюють тут пасма барханів. Жителі цього місця і повороту ріки, де починаються болота і зарості західного кінця озера Кара-кошун, у яке впадає Тарім, сказали нам, що восени і взимку, коли в річці води мало, багато її рукавів майже пересихають і вітри по цих обсохлих руслах переносять сухий пісок на південь, збільшуючи тут пасма барханів. Тут же вздовж підніжжя цих висот розгалужується і розливається в своїх пониззях ріка Черчен, що впадає з заходу в озеро Кара-кошун, і її розливи та русла, що потім пересихають, дають ще багато матеріалу для піщаних наносів.

Ми йшли цілий перехід по обочині розливів ріки Черчен, де тягнулися пересохлі русла, зарості очерету, тамариску, піщані бархани і коси; на хліборобських ділянках, з яких хліб уже був зібраний, судячи по залишках стебел, росли пшениця, ячмінь і кукурудза. Ночували біля поселення Чарклик, що розташоване понад річкою, яка бере початок з Алтинтагу, місце знаходження якого звідси вже було недалеко. Це поселення було засноване лише в середині цього століття тими мисливцями з міста Керії, які, переслідуючи диких верблюдів, натрапляли тут на зруйновані стіни невеликого міста, де серед руїн валялися поламані прядки; сліди іншого міста знайшлися по сусідству; судячи по цьому, ця місцевість була зручна для поселення. Сюди й переселилися деякі родини з Керії і назвали своє поселення Чаркликом, від слова «чарк» — що по-тюркському означає «прядка». Почали обробляти поля і городи, посадили плодові дерева й живуть дуже добре — грунт пиловий, глинистий і при зрошенні дуже родючий; але незручність спричиняє пилюка, яку здіймають вітри, особливо весною.

Дальший шлях пролягав по цій піщано-гальковій рівнині, яка тягнеться вздовж ріки Черчен, обрамленої піщаними горбами і заростями кущів, і поступово підноситься до Алтинтагу, який ледве вирізнявся або й зовсім ховався в хмарах пилу. Це становило особливість клімату всієї південної окраїни басейну ріки Таріму. Жителі цієї окраїни скаржилися, що гарячі влітку і холодні взимку вітри пустині постійно приносять цю пилюку, перевіюючи піски, і весь грунт тут пилуватий. Він дуже родючий, коли його зрошують, а без цього — неродючий. Корми погані навіть для верблюдів, яких доводилось підгодовувати, купуючи в поселеннях снопи сухої люцерни або конюшини. Воду під час ночівель діставали з колодязів, але її було мало, а ріка Черчен лишалась далеко збоку від нашого шляху, на якому траплялись невеликі поселення, а також руїни. По такій місцевості ми йшли три дні до поселення Ваш-Шарі.

По окраїнах розливів ріки Черчен йшли зарості очерету.

За цим поселенням піски пустині Такла Макан, що досі лишалися на лівому березі ріки