Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич

Після виснажливого навчального року за читанками та розв*язуванням задач, співанням революційних пісень та гімну Союзу Радянських Соціалістичних Республік , наступало літо.

А літом Христю відвозили до Орджонікідзе. Того самого, де на площі дрімав під спекотними каштанами самотній Серго Орджонікідзе – герой Революції та  Громадянської війни, славетний побратим Іосіфа Віссаріоновича.

Вони знову жили то в міські квартирі, де під вікнами росли акації. А якщо визирнути з лоджії, то в ніс ударяв запах парфумів та мила з магазину, що був на першому поверсі під квартирою бабусі.

Віталік та Алька з Суріком і Лисою залишалися в КР. Христя опинялась тоді зовсім в іншій реальності, ніби на іншій планеті.

Вони жили дуже затишно. Дід тоді ще ходив на роботу. Вони з бабусею іноді ходили у величезний універмаг. Він був на другому кінці міста. Але місто було таке затишне, обсаджене каштанами та акаціями, що скрізь було приємно гуляти.

Вони йшли до універмагу повз крамниці, парикмахерські та кав*ярні і кіоски з хлібом . і це все виглядало так по-домашньому комфортно, наче в невеликих італійських містах, де господарі своїх крамниць ставлять стільці на вулиці , щоб попасти перехожих.

Універмаг був вражаюче велетенською спорудою у модерному стилі. На першому поверсі було щось типу меблевого магазину. Але на другому поверсі , на якому завжди товклося найбільше народу,  були найрозкішніші товари на світі. Мама Стефанія колись спитала, чому в КР не привозять таких розкішних речей. То їй сказали, що місто Орджонікідзе через стратегічну важливість видобутку марганцю  є місто зі спецпризначенням. Тобто, мешканців цього міста неймовірно балували поставками того, у чім в інших містах мешканці в ті часи починали відчувати дефіцит.

Там можна було купити все: груди тканин, білизни, промтоварів: парфумів мила, якісь люстри і світильники, предмети соціалістичної розкоші, предмети мистецтва , одяг.  взуття, техніка : фотоапарати та якісь репродуктори радіо  - все, чого душа забажала можна було віднайти у тому універмазі.

У фойє на другому поверсі був розташований диван для відвідувачів. Метрів двадцять був той диван. На ньому можна було сидіти, гуляти по ньому пішки, валятися , Христя не уявляла тоді , що ще…Але  для малої Христі не було розкішніше насолоди ніж проводити час на тому дивані. 

Її залишали там , коли мама Стефанія приїжджала до бабусі і вони вдвох йшли в універмаг.

Так проходило дві години, Христя встигала з кимось познайомитись та розлучитися назавжди, а  потім вони приходили, мама Стефанія тримала у руках коробку з новими сандалями та вони з бабусею починали їх на Христю приміряти прямо на тому дивані.

Далі Христя йшла гуляти вже у нових сандалях і за звичай, сяюча від щастя.

Іноді їй купували навіть нове плаття. Це ще більше додавало до щастя.

Але найбільшою Христинею радістю було відвідування магазину – Дитячий світ.

Цей магазин знаходився по червоній лінії. Це була центральна пішохідна вулиця, що вела від площі , на якій стояв Серго Орджонікідзе до протилежної площі- з величезним Будинком Культурии у модерному стилі , готелем та Білим Домом.

По дорозі за звичай, Хрисстя з нетерпінням починала заглядати в очі мамі Стефанії чи бабусі. І їй казали: або не сьогодні, немає часу, або , ну ладна, давай зайдемо.

Мабуть , це був рай. Бо чого там тільки не було. М*ячі, велосипеди, пупси, візочки для пупсів , ляльки по півтора метри зросту. Одяг і взуття. Христю переважно не цікавив. А от від ляльок очей не можна було відвести.

Мала Христя не зводила очей з тих величезних ляльок у різних платтячках з величезними ляльковими блакитними очима. Мабуть, вона би душу дияволу тоді продала за таку ляльку.  Може, самій Христі хотілося мати сестру чи хоча би подружку, бо ляльки були наче живі.

Але про ляльку – окремо. Дві таких ляльки у Христі було.

Одну – Ніну – величезну блондинку з блакитними очима Христі з армії привіз дядя Саша.

Дядя Саша був абсолютною зіркою та легендою.

Дядя Саша

Дядя Саша – молодший брат мами Стефанії. Високий і величезний , наче ведмідь. Він втім був абсолютною дитиною.

Він служив десь на Півночі . і коли повертався потягом зі служби, то купив Христі – тоді ще їй було мабуть рік або два, - якраз омріяну нею метрову  ляльку. Лялька у домі була предметом культу, бо бабуся строго на строго не дозволяла її торкатися. Лялька стояла на видному місці для краси. А Христя вмирала від бажання з нею пограти.

Але у домі була ще одна метрова лялька- Женька.  З нею бабуся грати дозволяла.  І Христя проводила з Женькою усі свої дитячі часи.

Христя пам*ятає, що він був неймовірно добрий, дуже  багато заробляв, але мав конфронтацію з бабусею Лідою через своє невиліковно добре серце, вірніше , через гроші. А справа у тому, що дядя Саша мав дуже багато вже одружених друзів із дітьми. Зазвичай, дядю Сашу радо запрошували бути хресним батьком. Охрестивши усіх дітей своїх друзів, він втім сам одружився тільки десь після тридцяти п8яти. Але усім своїм похресникам він завжди дарував шалено дорогі подарунки або й просто- гроші.  Часто й самі друзі позичали у нього гроші, але ніколи не віддавали. Бабуся неодноразово намагалася у цей процес втрутитись, але дядя Саша завжди ретельно захищав права власних друзів на його статки.  І коли бабуся намагалася вийти на самих друзів, зустрічаючи їх десь на вулиці, їй завжди відповідали, що віддадуть, або що гроші дядя Саша подарував сам, коли був напідпитку чи просто на День народження якогось похресника.

Христя росла , спостерігаючи за цим довготривалим сімейним майже юридичним процесом.

І чомусь, малечею вона була завжди на стороні дяді Саші.

Дядя Саша у ті часи був доволі крутий.  З Півночі він привіз не тільки ляльку Ніну, але й обладнання для підводного занурювання, розкішний транзистор, який обклеїв картинками’ з красунями, прилад для друку фотографій, хоча сам фотографією не займався,  купив собі мотоцикл та дружив з футболістами місцевої зіркової команди.