Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

стік кров’ю, повішений догори ногами… Усі ці вбивства вже було колись скоєно… Кількасот років тому… Ви прагнете доказів?

Мокків сусід, гадаючи, що оратор звертається до нього, радісно скочив з місця й вигукнув:

— Так, так! Я прагну доказів!

— Сядь! Тихіше! Ми знаємо ці докази! Вони незаперечні! — заверещала юрба.

Фон Орлофф мовчав. Перерва в лекції дисциплінувала слухачів.

— Та ми ще можемо врятуватися, — заховані під колючими вусами губи розпливлися в широкій посмішці. — Прийде до нас муж святий… Він наш спаситель… Це не я, я лише пророк його, я провіщаю його пришестя й похорон світу, і вічну могилу світу, sepulchrum mundi[51]… Я негідний зав’язати ремінці його сандалів… Він порятує всіх і візьме із собою, на сьоме небо… Браття, будьте серед обранців!

— Коли ж він прийде?! — У цьому запитанні, що його вигукнув чоловік у пальтечку, не було цікавості. Було лише спрагле очікування. Мокк подумки всміхнувся, очікуючи якоїсь ухильної відповіді. Та вона виявилася дуже конкретною.

— Муж святий буде зачатий за чотири дні, у святвечір. День народження Христа стане днем зачаття нового спасителя. Народження колишнього збавителя дасть силу зачинателям нового. Христос зачатий був від скромної діви, а отцем його був Господь через свого посередника, Духа Святого… Він з’явився на світ у місці, призначеному для тварин, у цілковитій убогості… Новий пророк буде зачатий у ще більшій убогості… Ось свята книга пророцтв «Сепульхрум Мунді». Послухайте, що каже Вчитель у розмові з Учнем у III книзі, — фон Орлофф відкрив книгу, оправлену в білу шкіру, і почав читати, — «Учителю, — запитав Учень, — чому Збавитель повинен бути зачатий вавилонською блудницею? — Істинно кажу тобі, Бог тоді до тебе найближче, коли грішиш ти… Тоді Його сила найбільша, бо вся вона скерована до тебе, аби відвернути тебе від гріха. Тому новий спаситель початий буде в гріху, від грішниці, блудниці вавилонської, бо лише так сила Господня пребуде з ним». Так сказано в книзі пророцтв.

Старець закінчив читати й упав на стілець, що стояв у нього за спиною. Зі свого місця Мокк бачив краплини поту, що вкривали монголоїдну складку. До кафедри підійшов високий молодик, який продавав квитки перед лекцією.

— Шановні пані й панове, — сказав він, — князь чекає на ваші запитання. Прошу запитувати. Це остання нагода. Наступна лекція відбудеться аж у неділю. Князь іде із циклом лекцій до Берліна і в Бреслау буде лише цього дня — у святвечір.

Молодий чоловік у поточеному міллю пальті підняв руку, уже не вперше цього вечора. Фон Орлофф кивнув головою.

— У мене питання, — чоловік кидав на сусідів підозріливі погляди. — Хто запліднить цю блудницю?

— Spiritus flat ubi vult,[52] — замислено проказав фон Орлофф.

— Spiritus flat ubi vult, — спохмурнів Мюльгауз, коли Мокк закінчив доповідати про лекцію фон Орлоффа. — Ви кажете, саме так він йому відповів…

Запала тиша. Гартнер глянув на кримінального директора й зрозумів, що машинальне повторення латинського вислову, раптова задума й заплющені очі свідчать, що поліцейського чиновника по ситому обіді огорнула розумова млявість. На відміну від Гартнера, усі присутні в Мюльгауза поліцейські звикли до беззмістовних висловлювань свого шефа, до повторень, які можна було б назвати безглуздими, якби вони не свідчили про невпинну роботу мозку, яка зазвичай закінчувалася якоюсь цінною думкою, простим і багатообіцяючим підсумком фактів, висуненням нової гіпотези. Та цього разу було не так. Мюльгауз не висунув жодної вартісної ідеї. Гартнер відчув дошкульне свербіння нижче спини. Йому було знайоме це пекуче відчуття нетерплячості. Він вирішив насолоджуватися здобутими нині знаннями й тішитися дрімучим невіглаством присутніх.

— Що ви про все це думаєте, Мокку? — запитав Мюльгауз.

— Шльондри у святвечір користуватимуться неабияким попитом. Усі прихильники «Сепульхрум Мунді» шукатимуть вавилонську блудницю.

— Залиште для себе ваші дешеві дотепи, — тихо процідив Мюльгауз. Обід відбирав йому бажання реагувати більш рішуче, — і скажіть щось цікавіше для нас.

— Я отримав від кримінального радника Домаґалли короткий рапорт про фон Орлоффа та «Сепульхрум Мунді». — Мокк виконав побажання свого шефа. — Там є біографія цього гуру й дуже стисла інформація про його діяльність у Бреслау, де він перебуває вже рік. Розповісти про це докладно?

Мюльгауз заплющив очі, висловлюючи цим згоду й почав длубатися невеличкою шпичкою в цибуху люльки. Райнерт сперся важкою головою на долоню, розплющивши пухку щоку, Елерс скручував цигарку, а Кляйнфельд прицмокував, силкуючись дістатися кінчиком язика до зіпсованого зуба. З вулиці долинали радісні вигуки дітвори. Мокк підійшов до вікна й побачив санчата, прив’язані до великих саней, візника й заморену шкапу, що саме підняла хвоста, залишивши по собі згадку на вкритій брудним снігом Урсулінен-штрасе. Від групки дітей відокремилася маленька дівчинка, яка, сміючись, підійшла до візника. Її щоки вкривали криваві плями. Мокк відвернувся від вікна. Він не хотів знати, що було на щоках дитини, кров чи звичайнісінький рум’янець, чи цей візник — збоченець-сусід малої, а чи її батько, що за кілька років продасть її в рабство якійсь власниці борделю. Він не бажав нічого знати про холодне, порожнє подружнє ложе, про марні спроби прислуги не говорити про господиню, його цікавив виключно апокаліпсис, що його проголошував російський аристократ.

— Цим рапортом ми завдячуємо чиновникам з Міністерства закордонних справ. Вони склали його на прохання кримінального радника Герберта Домаґалли. На жаль, у їхньому розпорядженні була лише біографія, яку власноручно написав наш гуру. Граф Олексій Константинович Орлофф народився у 1857 році в маєтку Золоте Село поблизу Кишинева. Походить із заможної аристократичної родини. У 1875 році закінчив кадетський корпус у Санкт-Петербурзі й розпочав військову службу на Кавказі. Несподівано, у 1879