Марко Марчевський - Острів Тамбукту, Марко Марчевський

мить на долівку щось упало. Я нахилився. Це був якийсь пакет, загорнений в рогожу з пальмового листя.

— Що це в тебе? — запитав я.

— Біле листя, — відповіла Канеамея.

— Біле листя?! Справді?!

— Ти просив, і ось я принесла, а ти проганяєш мене…

— Так чому ж ти мовчала, що в тебе біле листя? Дівчина не відповіла.

— Добре, — сказав я схвильовано. — Дуже добре. Зараз я гляну, що то за біле листя. Ось тільки присвічу…

— Ні! — крикнула Канеамея. — Мені треба йти. Але я вже був біля нар, помацки знайшов свічку і засвітив світло.

— Пана, — примирливо сказала Канеамея. — Нехай буде так. А потім я піду. Але не хочу, щоб ти проводжав мене. І сам більше не приходь до нас. Чув? Ніколи!

— Ніколи, — машинально повторив я за нею.

Підійшовши до свічки, я тремтячими руками розгорнув пакет. Так зване «біле листя» виявилося не чим іншим, як старим зошитом у потертих чорних палітурках з обшарпаними краями. Я схвильовано перегортав сторінку за сторінкою. Вони були помережані дрібним почерком. Чорнило вже вицвіло, але читати ще можна було. Та з усього написаного я не зрозумів жодного слова. Єдине, що второпав, прочитавши титульну сторінку, що це був зошит Магеллана. Його прізвище було виведено великими літерами, а трохи нижче стояла дата: «10 серпня 1519 року, м. Севілья. Іспанія».

Так, не було ніякого сумніву — це щоденник великого мореплавця, який першим у світі здійснив кругосвітну подорож і довів, що Земля має форму кулі, а не пласка, як твердило духівництво.

З історії відомо, що Магеллан вирушив з порту Севілья 10 серпня 1519 року на п'яти кораблях з екіпажем двісті шістдесят чоловік. Спочатку він повів свої кораблі повз африканські береги, а потім круто повернув на захід — до берегів Південної Америки, шукаючи нового шляху в Індію.

Багато істориків займались цією великою подорожжю, але жодному з них не пощастило добратися до істини, бо істина була старанно прихована іспанським королем та його прибічниками. Керуючись чуттям хибного патріотизму (Магеллан за походженням був португалець), а ще більше з міркувань особистої користі, іспанські гранди доклали всіх зусиль до того, щоб ім'я великого мореплавця забулось, і воно дійсно не згадувалося десятки років. Значно пізніше історики починають наполегливо говорити про нього, і тоді випливає істина, що Себастьян дель Кано, іспанський офіцер, який підкопувався під Магеллана під час подорожі, використовував вбивство великого мореплавця в цілях особистого збагачення і слави. Багато істориків підозрюють, що дель Кано знищив щоденники Магеллана, щоб приховати підступи іспанських офіцерів і спроби влаштувати переворот на всіх п'яти кораблях, але виявилось, що історики не мають рації: щоденник Магеллана був в моїх руках. Він повинен був пролити світло на безліч невідомих або туманних і збочених фактів цієї великої подорожі. Всі історики черпали відомості про нього головним чином з щоденника італійця Пігафетти, який супроводжував Магеллана і був свідком його загибелі. Але з історії відомо, що і щоденник Пігафетти був підроблений. Пігафетта особисто підніс його іспанському королеві Карлосу I, і ще тоді щоденник зник. Те, що зараз приймають за щоденник Пігафетти, є тільки короткою випискою із справжнього щоденника. Чому зник оригінал, неважко здогадатися. Змови іспанських офіцерів проти Магеллана в затоці Сан-хуліан, спроби його заарештувати, втеча одного з п'яти кораблів ще біля американських берегів і самовільне повернення до Іспанії і, нарешті, слава Магеллана — все це повинно було бути приховано від історії або скривлено так, щоб звести нанівець подвиг Магеллана. І все тому, що Магеллан не іспанець, а португалець. Потрібно було висунути як героя біськайського дворянина дель Кано, який, по суті, тільки заважав Магеллану. А чому б і ні? Магеллан був мертвий, а мертві не говорять. Вся слава, весь подвиг Магеллана по якійсь іронії долі приписуються якраз тим, хто не має ніяких заслуг.

Щоденник був написаний на португальській мові і, хоча я не розумів ні слова, проте не сумнівався, що він проллє світло на темну історію цієї великої подорожі, і істина повністю восторжествує. Саме тому у мене виникла благородна думка що б не сталось вирвати щоденник у Аріки і зберегти, щоб, у випадку, якщо мені вдасться коли-небудь залишити Тамбукту, повідомити всьому світу істину про великого мореплавця. Таким чином я надав би велику послугу людству.

Там, де кінчався почерк Магеллана, починалася нова сторінка, написана іншим почерком, англійською мовою. Я поспішно проглянув написане. Це був теж щоденник, але якогось англійця, Джона Джігерса, з екіпажа Магеллана.

Я квапливо його перегорнув і прочитав в декількох місцях по декілька рядків. Джігерс описував пригоди п'яти кораблів Магеллана, різні нещастя і небезпеки протягом тисячі днів їх подорожі по трьом океанам; він розповідав про життя іспанських моряків на острові Тамбукту, про полонення великого вождя Пакуо і, врешті-решт, про загибель іспанців.

— Про що говорять білі листи? — долетів до мене голос Канеамеї. Захопившись щоденником, я зовсім забув про неї.

— Розповідають про пакегі, які були втоплені у Великій воді за часів великого вождя Пакуо, — відповів я. — Дуже цікаво.

— Ти задоволений?

— Дуже!

— Добре. А зараз мені треба йти…

— Білі листи не по носу Аріки, — сказав я. — Вони повинні залишитися у мене…

— Ти ніколи більше їх не побачиш! — крикнула Канеамея. Вона була засмучена і скривджена.

Її засмутила моя поведінка.

— Чому ніколи не побачу?

— Тому, що ти ніколи не станеш рапуо і даго Канеамеї.

Сказавши це, вона вихопила з моїх рук щоденник і втекла. Я вийшов її проводити, але, як тільки зробив крок через високий поріг, вихор підхопив мене з такою силою, що я ледве утримався на ногах і притулився до стіни. Канеамея зникла в мороці. Буря біснувалася і