Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

І тоді Василь, що напередодні був правителем імперії, мав незчисленні багатства, втративши все, не маючи нічого, і навіть шматка хліба на день насущний, побрів, як жебрак, по шляху. Цей шлях не мав для нього ні початку, ні кінця. Хто міг тепер допомогти йому? Ні, в імперії знали проедра, коли він був всемогутнім, а нині боялись як ворога імператорів, його ненавиділи й ганьбили, коли б він на безконечному своєму шляху десь зупинився й попросив хліба — йому б поклали тільки камінь. Так на довгому шляху брів бездомний Василь, щоб упасти десь на обочині й померти.

Імператор Василь став на довгий час єдиним і повноправним вершителем долі Візантії. Брат Костянтин — він сидів поряд з Василем на престолі, але імені його не згадували за життя, а після смерті прозвали Костянтином П’яницею; один Василь, Василь Жорстокий, Василь Убивця, сидів на Соломоновім троні.

Звідки з’явились ці якості — рішучість, безжальність, безсердечність — у людини, яка з юних літ віддавала себе постам, молитві, Богу?

Священики й ченці, які денно й нощно оточували імператора Василя, християнська мораль, яку вони прищеплювали йому, саме вони були плодючим ґрунтом, на якому виріс і виховався імператор-деспот.

Святі отці, що навчили його говорити про суєту світу, бренність людського існування, життя потойбічне, самі ж рвались до влади в імперії й мали цю владу, тримали в руках незчисленні багатства і невпинно їх помножували.

Імператор Василь за все життя нікого не полюбив і помер бездітним, він не їв м’яса й не пив вина, ходив у власяниці й спав на твердому дерев’яному ложі… Чернець!

Саме в цей час війська комітопула Самуїла, що досягли Ларисси й Аарона, які вийшли до Адріанополя, зупиняються.

Одні в Константинополі говорять, що це імператор Василь послав проти ненависних болгар нові легіони, інші стверджують, що трапилось чудо.

Насправді ж імператор не посилав проти болгар нових легіонів; бо тут, у Європі, він їх не мав, не трапилось у Лариссі й жодного чуда, — ні, комітопули Самуїл і Аарон, захопивши Пелопоннес аж до Ларисси й дійшовши з своїм військом до Адріанополя, тим самим звільнили від гніту Візантії всі землі Болгарії, які належали їй на заході, стали на межах Візантії і взяли городи, звідки могли загрожувати самому Константинополю.

Чи міг Самуїл, одним ударом поваливши владу Візантії в Західній Болгарії, іти далі на Константинополь, чи міг він стати на рішучу брань з Візантією, що тримала в своїх руках майже всю Східну Болгарію, аж до берегів Дунаю й Руського моря?

Ні, Самуїл діє обережно й мудро, він зупиняє свої війська в Лариссі, Солуні, під Адріанополем, віднині Західна Болгарія звільнилась від ярма Візантії, багато літ він зміцнюватиме й устроятиме її, щоб зібрати всі сили, визволити Східну Болгарію, возз’єднати отчину від Дунаю до Егейського моря.

Взявши Лариссу, Самуїл на деякий час зупиняється в ній. Це був, либонь, найкращий і неповторний, але дуже короткочасний щасливий час його життя. Весна цвіла на берегах чарівного Егейського моря, цвіла весна і в серці Самуїла.

Він був молодий, перемога над Візантією здавалась йому недалекою; на вулицях Ларисси — чудового города, що дуже нагадував Константинополь, — Самуїл зустрічає чудову гречанку Ірину, палко закохується в неї.

Коли весна одцвіла, Самуїл велить своєму війську повертатись в гори — з собою він везе великі скарби, мощі святого Ахіллея, жону Ірину.

Самуїл прямує в Преспу, куди після Водена він вирішує перенести столицю. Тут, на острові, що височить серед озера, Самуїл закладає град, будує церкви, ставить стіни, тут народжується син його Іоанн-Владислав.

Пізніше Самуїл переносить столицю в Охриду, — це город, де жив і був комітом його батько Микола, де народився й сам Самуїл, але не тільки це веде його в Охриду — звідси йому краще буде боротись з Візантією.

Ця боротьба наближалась, якби не повстання в Малій Азії, імператор Василь давно кинув би проти Болгарії кращі свої легіони, повстання в Малій Азії тривало, й Василь скеровував туди головний свій удар.

Саме в цей час комітопул Самуїл, що мав від батька свого й брата Давида корону кесаря, робить дивний крок — збирає боляр і боїлів з усієї Західної Болгарії, які обирають кесарем своїм Романа.

У цьому нічого дивного немає: Самуїл відчуває, що наближається вирішальний час, коли на очах всього світу Болгарія стикнеться з Візантією і її імператорами, сам Самуїл не шукає слави, а, дбаючи тільки про отчину, хоче, щоб хтось очолив цю боротьбу. Роман — скопець, він останній і нещасний син Петра, але кесар з роду, онук славетного Симеона.

Інші кажуть, що Самуїл зробив так, бо домовився, що кесар усиновить його, Самуїла, через що син Самуїла Іоанн-Владислав стане законним спадкоємцем бездітного кесаря з роду Симеона.

Навряд чи було так; обираючи кесарем скопця Романа, комітопул Самуїл дбав не про себе, а про Болгарію, хотів, щоб кесарі болгарські, як і колись, стояли нарівні з імператорами ромеїв, а посли їх сиділи по праву руку василевсів.

Але найбільше покладався Самуїл на самого себе та ще на брата Аарона, що сидів у Средці. Аарон був бажаним гостем у Охриді, Самуїл часто їздив у Средець і там радився з братом. Коли в Аарона народився син Іоанн, Самуїл став його хрещеним батьком.

Так діє комітопул Самуїл, так дбає про майбутнє, насправді ж робить помилки, за які потім йому самому доведеться розплачуватись.

Імператор Василь використовує передишку, яку дав йому Самуїл, для того, щоб полагодити справи в Малій Азії. На поміч йому приходить мати — Феофано.

У перші ж дні після скинення проедра Василя василевс збирає синкліт, призначає не проедром, а паракимоменом Ігнатія, що був до цього стратигом феми Фракії, — мужа суворого, трезвого, також аскета.

На зборах єпископи, які з’їхались до Константинополя на похорон патріарха Антонія, що займав кафедру в Святій Софії лише чотири роки, новим патріархом несподівано обирають Миколу II Хризоверга, хоч він був одружений і лише за кілька років до цього поховав свою жону, — така воля імператора, що хоче мати патріарха слухняного, покірного, але жорстокого й безжального до інших.

Ці особи — паракимомен Ігнатій, патріарх Микола Хризоверг, а разом з ними сотні єпископів, священиків і ченців — будуть віднині слугами Василя; призначає він і нових стратигів, полководців, що дуже мудро, — до Константинополя починає повертатись з Малої Азії знать, яка в час панування проедра втекла з столиці й служила Варду Скліру.

Цього мало, —