Віра Коваль - Остання зустріч очима, Віра Коваль

- На жаль,  він навряд чи зостанеться таким, - зітхнув Катя.

- Все настільки серйозно? – стримано запитав той.

- Він уже добу без свідомості після операції. У мене тане всяка надія на те, що він отямиться. Та й лікарі сумніваються у його силах, - говорила Катя з сумом, який не можливо було сховати.

- Ти кохаєш його? - раптом запитав власник агентства.

- Якби не любила, то навряд чи я б сиділа тут.

- Тоді посилай до біса лікарів і їхні гіпотези. Ніхто не повірить в нього більше, ніж ти, - серйозним тоном сказав Серебрянський.

- Спасибі тобі, Єгоре, - вона притулилася до нього, немов дитина. Юнак з великою любов'ю обійняв її і поцілував в маківку. - Ти відлітаєш?

- Через годину у мене літак, - печально відповів він.

- Тобі час їхати? – Катя відтулилася від плеча хлопця і поглянула на юнака.

- Так, - він піднявся з місця разом з Катею.

- Дякую тобі за все, що зі мною було. Ти відіграв у моєму житті важливу роль. Я цього ніколи не забуду. Тисячі хвилин з тобою були феєричні. Ти видер мене з сітей надмірної опіки батьків. Я змогла довести всім, що здатна заробляти сама і бути незалежною. Ти допоміг мені забути…- зі сльозами на очах промовляла Катерина. – Не зникай із мого життя безслідно, будь ласка.

-  Ти змогла зробити мене щасливим, хоч і не на довго…Але я бажаю вам з Артемом прожити довге і щасливе життя. І знай: щоб не сталося, я завжди прийду тобі на допомогу і буду поруч.

- Зателефонуй мені, будь ласка, коли долетиш. Я хвилюватимусь за тебе. Ми будемо чекати тебе гості. Я впевнена, що ти приїдеш наступного разу вже не один, - трохи бадьорішим голосом відповіла Катя.

Хлопець зробив кілька кроків на зустріч і міцно обійняв Катю. Вони стояли в обіймах близько хвилини. Їх обох переповнювали різні відчуття. Єгор намагався піймати останні миті насолоди перебування поруч з коханою. А Катя намагалася теплом своїх рук віддячити Серебрянському. Єгор зрозумів, що не може її відпустити, але годинник пробив дев’яту і це означало, що його час вийшов. Він відірвався від дівчини і поцілував її в чоло.

- Прощавай, - Катерина подарувала Єгору свою теплу, але дуже печальну посмішку.

Хлопець востаннє глянув на бліде і втомлене життям тіло дівчини, яке ледве трималося на ногах. Єгор сів у таксі. Водій зрушив з місця. Але серце хлопця все рівно залишалося на тому самому місці, де їхні душі розбіглися.

Остання зустріч очима…

Катерина зрушила з місця, тоді, коли таксі вже не було видно. Вона тихим кроком рушила назад до лікарні. Там час, ніби зупинився. Все залишалося незмінним. День тривав нескінченно довго.