Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

до неї згасала, а необхідність зустрічі з Накашіа дедалі частіше спадала йому на думку. Та щоб зустрітися з ним і зажадати повернення грошей, треба було мати в руках абсолютно неспростовні докази. Тому, не обмежуючись фактами, які він знав від надійних людей, вирішив він добути показання дурненького Луки Накашіа. Сарчимеліа ліпше, ніж поліція, знав стежки-доріжки Луки, і не минуло двох тижнів, як зустріч відбулася. Маузер Луки Накашіа Сарчимеліа запримітив одразу ж — ще вони не встигли й привітатися. Визначити, що маузер, заткнутий за поясом у Луки, саме та зброя, яку пограбовано, а потім переправлено до мадам Тріандофіліді, Сарчимеліа було дуже просто. Досить було одного погляду на маузер — і все. Розмови й не потрібно було — розбійники зразу ж розійшлися. Факт було встановлено, і двох думок для Ражі Сарчимеліа вже не існувало, та не зайвим було перевірити саму Євтерпію Тріандофіліді й дізнатися, який збиток. Він пішов ва-банк — заявився в Сухумі. Стеження, звісна річ, і не думали знімати, але поліції наказали не зачіпати розбійника, навіть коли він сам полізе в сильце. Сарчимеліа навідав компаньйонку і, ще раз переконавшись, що морські пірати й Арсен Одзелашвілі були розумніші від нього, пішов собі додому, поринувши в роздуми про переговори, які мали відбутися з братами Накашіа.

Сарчимеліа, правда, не мав сумніву, що гроші вкрали Накашіа, але він не був певен, що експропріатори повернуть їх.

— Нічого від них не одержиш! Це ж політичні — ти що, не знаєш! Здали вони своїм мої грошики,— відповів Ража одному своєму приятелеві, коли той приліз з порадою знайти братів і зажадати від них грошей.

— Тоді треба взяти з собою людину, яку Накашіа поважають і послухаються її.

Ця порада видалася Сарчимеліа слушною, та кого взяти? Ось тоді й зродилася думка покликати Дату Туташхіа. Перешкоди тепер були чималі. По-перше — давні рахунки, а по-друге, чутки — нібито він відбив у Туташхіа коханку — вже дійшли до Сарчимеліа, і, мабуть, не могли не дійти до Туташхіа. А як подивитися з другого боку, то для посередництва та переговорів, для впливу й натиску кращого за Туташхіа і не знайти. Думка була дуже спокуслива, але можна зрозуміти й сумніви Сарчимеліа: хтозна, чи знайдеш спільну мову з Туташхіа. Коли це через якийсь час чує він, що брати Накашіа спалили будинок Туташхіа, і дізнається, помщаючись за що спалили. Недовго думаючи, він метнувся шукати його. Ще б пак! Не те щоб вплинути на братів, тут зацікавленість виходила спільна — на союз проти Накашіа можна було розраховувати.

Та одна річ — хотіти, а друга — зробити. Розшукати Дату Туташхіа Сарчимеліа було так само важко, як і поліції. Робота щодо компрометації Дати Туташхіа, хоч і повільно, але вже мала свої наслідки, і досить промовисті: в багатьох місцях, де колись зустрічали абрага з розкритими обіймами, він тепер не з’являвся; двоє чи троє колишніх його шанувальників сказали йому прямо у вічі, щоб на їхню повагу й довіру він не сподівався. Іншим такої сміливості не стачило, але Дата Туташхіа сам відчув холод і розірвав давню дружбу. Він ні перед ким не виправдувався, не спростовував чуток і не удостоював нікого своїми поясненнями. Був тільки один випадок: ігуменя жіночого монастиря дуже різко, як дозволяють собі лише ортодокси, звинуватила його в гріхах, які йому приписували.

— Я не та людина, матінко, щоб піти на таке! — тільки й мовив він їй.

І Датина відповідь, і його спокій спантеличили ігуменю.

— Люди повірили,— сказала вона уже не так упевнено.

Щоб версія, яку пустив Зарандіа, перетворилася на аксіому громадської свідомості, треба було зовсім мало. Хустка з прикрасами й спалений будинок Туташхіа перетворили невиразні балачки на факт, реальності якого вже ніхто не заперечував. Туташхіа побачив, що в людських очах з благородного абрага, якого всі шанували і якому співчували, він перетворився на злочинця, заюшеного кров’ю неповинних жертв. Йому не лишалося нічого іншого, як узяти на себе тягар вигнанця й самітника.

А Ража Сарчимеліа нишпорив, як шакал,— усе шукав його. У Туташхіа ще збереглися то тут, то там прибічники, люди із світлою і тверезою головою. Сарчимеліа обійшов їх усіх, умовляв влаштувати йому побачення з Датою. Туташхіа, звичайно, ці прохання переказували, але відповідь до грабіжника так і не доходила. Він не вгамовувався — шукав. Кінець кінцем чи то Туташхіа обридло ховатися від Сарчимеліа, чи то нові ідеї з’явилися в нього, але він призначив розбійникові побачення в Бандза, в хатинці сліпого Мордухая. Сарчимеліа прийшов після півночі. Двері були незамкнені, відчинив і ввійшов. Мордухай лежав на тапчані. Нічний гість його не здивував, але і вставати він не подумав, а лежав, простягнувшись, і був схожий на мумію.

— Привіт тобі, Мордухаю.

— Дай тобі боже здоров’я, якщо заради доброго діла ходиш по світу,— Мордухай показав рукою на другий тапчан — старий, давав розбійникові нічліг.

Більше він не мовив ані слова. Туташхіа змусив чекати себе три доби. Видно, кружляв десь поблизу, видивляючись, чи немає пастки. Лише третьої доби Мордухай заговорив. «Прийде»,— сказав він, відчувши, що розбійникові терпець уривається.

Туташхіа прийшов, коли Сарчимеліа спав. Перед його приходом Мордухай непомітно витяг з карабіна та револьвера розбійника патрони, поклав їх на стіл. Туташхіа скинув бурку. Влаштувався на лаві біля грубки. Мордухай розпалив вогонь, і коли затріщали дрова, розбійник устав, протер очі й сказав.

— Дай бог здрастуватися, Дато-батоно, але я пішов би звідси, якби ти й сьогодні не заявився.

Туташхіа нахилив голову. Розбійник не зрозумів, чи відповідав Дата на його привітання, чи щось інше було в нього на думці. Тримався Сарчимеліа браво — йому хотілося справити на Туташхіа враження людини хороброї і сильної.

— Я хотів би поговорити з тобою віч-на-віч,— мовив розбійник і показав очима на Мордухая.

Туташхіа помахав кистю руки, і Сарчимеліа зрозумів, що наполягати не слід.

— Скажу тобі зразу, Дато-батоно, не за тобою була правда тоді, коли на дорозі ти відбив у нас людей, яких ми взяли, але я зла в душі не тримаю. І то брехня, що говорять про мене, нібито я злигався з Бечуні Пертіа. То все вигадки! — Сарчимеліа зачекав відповіді Дати Туташхіа, але абраг мовчав, дивлячись в обличчя співрозмовника, освітлене вогнем.

Сарчимеліа вже подумав, що Туташхіа мовчить, бо пригнічений твердістю його тону, але в абраговій позі — тільки втома і спокій.

— Дато Туташхіа,— заговорив він, уже хвилюючись,— ні ти,