Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

допитувалася: «Як забився Півень?» Ніхто з них навіть не подбав про те, щоб розповіді узгодити. І клей тут не став у пригоді. Так, Півень розказав, що він упав на спортивному майданчику, з самого верху дитячої гірки. А Заєць говорив, що Півня збили під час гри у футбол. Урешті-решт учителька пішла з Півнем до шкільної канцелярії, де медична сестра зробила три моментальні знімки його та міс Скот, яка притискала його за плечі до себе. Попри те що розквашена губа неабияк пекла, Півень розплився в усмішці. З променистим усміхом він і позував перед об’єктивом, бо дуже вже вчительку любив.

Ніхто їх більше не лупив і не штовхав. Ніхто з них більше не знущався і не показував пальцем. Ніхто їх більше і не помічав. Спочатку було нелегко від того, що на тебе не звертають уваги. Та незабаром з’явилася звичка. Півень усе ще мріяв про навчання на юридичному факультеті. Він «на ура» складе іспит на право мати адвокатську практику і буде полум’яно захищати в судах розтоптаних та потерпілих. Зі школи, мабуть, прислали лист-попередження — щось протилежне табелю успішності, бо якось увечері мама й татко Півня залишили його за столом після вечері. Батько Півня тяжко зітхнув і спитав: «Гаразд, у чому справи, містере?»

Аж тут на кухні задзвонив телефон, і мама Півня встала з-за столу, щоб відповісти на дзвінок. Крізь кухонні двері Півень бачив, як вона зняла слухавку, і почув, як сказала: «Добривечір», і голос її раптом став тихим. «Прошу, хвилинку», — сказала вона і притиснула мікрофон до грудей так, наче кладе руку на серце, щоб проголосити клятву вірності американському прапору[181]. Підкликаючи до телефона татка Півня, вона прошепотіла: «Це — пані Хом’як».

Після того як татко Півня трохи послухав, що йому говорили, він заявив у трубку: «Як ваш головний юрисконсульт змушений дати вам пораду негайно викинути той сир геть…»

Повернувшись до обіднього столу, мати Півня поглянула на нього стривоженими очима з червоними прожилками і мовила: «Ми знаємо, що це не через твої оцінки». Вона прикусила нижню губу: «Адже ти розумієш, що ми любимо тебе, незважаючи ні на що, еге ж?»

А на кухні батько Півня наполягав: «Сальмонела ризику не варта, і якщо про це пронюхає наш носій відповідальності, то вони скасують наше страхове покриття на підставі недбалості, що реалізувалася в дії». Він повісив слухавку і повернувся до їдальні. Знадобилася вся майстерність Півня, яку він здобув, клеячи дурника, щоб не розкусити тривогу своїх батьків, але батько сказав: «Ніякого телевізора, поки не поліпшиться ситуація з оцінками». Потім настала черга розваг з телефоном. Згодом — взагалі жодних розваг. Незабаром Півень, Заєць та Трубкозуб, кожен з них, спали в голій кімнаті без яскравих плакатів на стінах і навіть без музики на середніх хвилях, аби ніщо їх не відволікало від запущених занять.

Якось, однієї п’ятниці міс Скот затримала Півня після уроків і благала його розказати, що такого з ним сталося. Чому він опустився до самого дна класу? І розпитувала вона його настільки розпачливим голосом, що Півень вдарився в сльози. Він ридав так само безутішно, як і тоді, коли його віддубасив Бородавочник. Від того, що Півень бачив на обличчі міс Скот вираз страждання, він почувався куди гірше, ніж від стусанів ногами та руками. Півень обливався слізьми, аж поки в нього з носа не пішла юшка, а навколо очей не утворилися сині кружала, як у Єнота. Та навіть тоді, коли міс Скот, також зі сльозами на очах, обхопивши Півня руками, міцно притискала до себе, навіть тоді єдине, що він промовив, було: «Я не можу вам розповісти. Я дав слово, що ніколи не розповім».

Наступного понеділка суддя суду в сімейних справах видав розпорядження, згідно з яким Півня передали на патронажне виховання до чужої сім’ї на час розгляду справи агентом соціальної служби. А в середу і Заєць і Трубкозуб також були передані до названих родин. Півень сказав сам собі: «Ці випробування лише на нетривалий час». Півень підтримував товаришів, кажучи їм: «Наше тріумфальне майбуття послужить виправданням цих сьогоденних тимчасових тягот та випробувань». Ми маємо підтримувати одне одного, нагадував він. І є ще чудова підтримка від міс Скот. А за кілька років вони будуть у школі королями; як найбільші та найрозумніші діти, вони пануватимуть у коридорах і на спортмайданчиках. Вони троє зараз страждають заради того, щоб їхніх майбутніх малосилих та беззахисних співучнів ніхто не мучив і не принижував.

А одного дня Півень стане адвокатом. Заєць — нейрохірургом. Трубкозуб — конструктором космічних кораблів. І кожен з них придбає для своїх клопітливих батьків заміський клуб із садибою та особистий літак. Вони розкажуть під кінець про таємний пакт «Фіаско клубу», і всі разом безтурботно посміються. А їхні батьки будуть їх любити й шанувати ще дужче завдяки наявності в усієї трійці дару передбачення та їхньої відданості ідеї, які вони продемонстрували ще в п’ятому класі.

Нюхання клею також стало в пригоді. Коли Півень нанюхувався досхочу, в голові у нього сичало й шипіло, неначе там жеврів шматок пластмаси. Він заривав обличчя в паперовий пакет і вдихав, аж доки не відчував, як під шкірою бігають мурахи, а в голові крутяться думки якихось незнайомців. Однієї суботньої днини Півень затіяв гру — стежити за Трубкозубом. Півень квартал чи два йшов крадькома позаду, ховаючись за живоплотами та присідаючи в тіні сміттєвих баків, щоб той його не помітив. Таким чином він пройшов хвостом за Трубкозубом усю дорогу до