Стівен Кінг - Ярмарок нічних жахіть

Веслі простяг до нього руку, та потім завагався.

— Можна?

— Беріть, — кивнув малий Гендерсон (Річард чи Роберт). — Відпадна штука. Можна завантажувати книжки з повітря, і шрифт можете зробити таким, яким схочете. А ще ці книжки дешевші, бо в них нема ні паперу, ні палітурок.

Легкий дрож пробіг тілом Веслі. Він усвідомив, що на нього зараз дивиться більшість студентів курсу «Вступ до американської літератури». Веслі подумав, що їм важко вирішити, куди його віднести — до Старої школи (як-от старезного доктора Венса, такого собі крокодила в костюмі-трійці) чи до Нової школи (як Сюзан Монтанеро, котра на своїх заняттях з модерної драми любила ставити пісню Авріл Лавін[130] «Твоя дівчина»). Веслі розумів, що його реакція на «Кіндл» Гендерсона допоможе їм визначитися.

— Містере Гендерсон, — сказав він, — книжки будуть завжди. А це означає, що завжди будуть папір і палітурки. Книжки — це реальні предмети. Книжки — це друзі.

— Так, але! — відповів Гендерсон, і в його милу усмішку прокралася хитрість.

— Що «але»?

— Також вони — це ідеї та почуття. Ви самі казали на першому занятті.

— Що ж, — відповів Веслі, — тут ви мене підловили. Але книжки не можна зводити винятково до ідей. Книжки, наприклад, мають запах. І з кожним роком він стає дедалі кращим, бо набуває відтінку ностальгійності. А цей ваш ґаджет має запах?

— Нє, — відповів Гендерсон. — Він нічим не пахне. Але коли перегортаєш сторінки… отут, цією кнопкою… вони ніби шурхотять, як у справжній книжці, і я можу перейти на будь-яку сторінку, на яку схочу, а коли він «спить», то показує портрети знаменитих письменників, і заряд довго тримає, і…

— Це комп’ютер, — сказав Веслі. — Ви читаєте з екрана комп’ютера.

Малий Гендерсон забрав у нього свій «Кіндл».

— І все одно це «Випадок Пола».

— Містере Сміт, ви ніколи не чули про «Кіндл»? — спитала Джозі Квінн. Таким тоном лагідні антропологи запитують у членів племені комбаї в Папуа — Новій Гвінеї, чи чули ті про електричні плитки та взуття на платформі.

— Ні, — відповів він. І не тому, що то була правда (бо він бачив якийсь заклик скуповуватись у магазині «Кіндл», коли замовляв книжки на «Амазоні» онлайн), а тому, що він волів, щоб вони зарахували його до послідовників Старої школи. Бо нова була якась… посередня.

— Вам варто купити собі такий, — сказав малий Гендерсон, і, коли Веслі відповів не подумавши: «Може, й куплю», — аудиторія спонтанно вибухнула оплесками. І вперше, відколи його покинула Еллен, Веслі відчув, як у душі кволо ворухнулася радість. Бо вони хотіли, щоб він купив собі ґаджет для читання книжок, а ще тому, що ці аплодисменти свідчили — студенти справді вважали його Старою школою. Але з потенціалом до навчання.

Усерйоз він про купівлю «Кіндла» не думав (якщо вже він Стара школа, то, безперечно, мусить триматися паперових книжок). Але кілька тижнів тому все змінилося. Одного дня, йдучи з коледжу додому, він уявив, як Еллен побачить його з «Кіндлом», коли він буде неквапом прогулюватися двором і тицяти пальцем у крихітну кнопочку «НАСТУПНА СТОРІНКА».

«Що це ти робиш?» — спитає вона. Нарешті до нього заговоривши.

«Читаю з екрана, — відповість він. — Як і всі ви».

Злостиво!

Але, як сказав би малий Гендерсон, хіба це погано? Подумалося, що злість — це такий собі метадон для коханців. Краще злоститися, ніж різко зав’язати.

Прийшовши додому, він увімкнув свій настільний «Dell» (ноутбука в нього не було, і він цим пишався) і відкрив сайт «Амазону». Він очікував, що той ґаджет заважить доларів на чотириста, а може, й більше, якщо є модель «Кіндл-Кадиллак», і здивувався, коли побачив, що він коштує значно дешевше. Потім перейшов у магазин «Кіндл» (який доти так успішно ігнорував) і зробив відкриття, що малий Гендерсон мав рацію: книжки коштували смішні гроші. Ціна романів у палітурках (яких палітурках? ха-ха) була нижчою, ніж на більшу частину вживаних книжок у м’яких обкладинках, які він нещодавно купував. А якщо врахувати, скільки він витрачав на книжки, то «Кіндл» міг окупитися. Що ж до реакції колег (усіх тих здійнятих брів), то Веслі з подивом відзначив, що передчуття цього дає йому втіху. А це, своєю чергою, привело до цікавого висновку щодо людської натури чи принаймні натури університетських викладачів: тобі більше подобається, коли студенти вважають тебе ретроградом зі Старої школи, а от колеги мусять бачити в тобі прогресивного адепта школи Нової.

«Я експериментую з новітніми технологіями», — прокручував він в уяві власну репліку.

Вона звучала гарно. Була такою прогресивною. Нова школа — без питань.

А ще, звісно, йому подобалося думати про реакцію Еллен. Він перестав залишати повідомлення на її автовідповідачі й почав уникати тих закладів («Піт-стоп», «Піцца у Гаррі»), де міг випадково на неї натрапити, але все могло змінитись. Авжеж, «Я читаю з екрана, як і всі ви» — занадто добра репліка, щоб її змарнувати.

«Ой, це дріб’язково, — дорікав він собі, сидячи перед комп’ютером і роздивляючись зображення «Кіндла». — Така крихітна крихта злоби, що нею й новонародженого кошеняти не отруїш».

Точно! Але навіть якщо на більшу злість він не здатен, то чому б не дозволити собі розкіш скористатися з наявної порції?

Тож він натиснув на кнопку «Купити Кіндл», і через день прибув його ґаджет, у коробці з логотипом-смайликом та словами «ДОСТАВКА ЗА ОДИН ДЕНЬ». Варіанта «за день» Веслі не вибирав і збирався рішуче висловитися проти, якби з його картки зняли за це гроші, але розпакував своє нове надбання зі справжньою насолодою — таку саму він відчував, коли розривав пакунок із книжками, тільки ця була гостріша. Через відчуття, що прямуєш у невідомість, думав він. Не те щоб він очікував, що «Кіндл» замінить книжки чи виявиться не просто новою цяцькою, а чимось важливішим; ця розвага поглинатиме всю увагу кілька наступних тижнів чи місяців, а потім опиниться на полиці для всілякого дріб’язку у вітальні й припадатиме пилом поряд із кубиком Рубіка.

І його нітрохи не здивувало те, що «Кіндл» малого Гендерсона був білим, а його — рожевим.

Тобто не одразу здивувало.

2. Ур: функції

Коли Веслі прийшов до себе у квартиру після сповіді в Дона Олмана, на автовідповідачі блимала лампочка. Два повідомлення. Він натиснув на кнопку відтворення, очікуючи почути свою матір, яка жалітиметься на артрит і