Erleen Nord - Узурпація: Євіанна, Erleen Nord

— Про це розповіси? — Юрія тримала в руках мій мокрий одяг та просунула пальця в наскрізні дірки. Але я не стала щось казати, а лише вказала на свої речі та тонкого меча, якого Юрія лише зараз помітила. — Це те, заради чого ти нас покинула? 

— Так, — коротко відповіла я та взялась відтирати засохлу кров від шкіри. 

— Я відчуваю від нього такий самий страх, як і від твоєї крові. Це тому, що тебе ним проткнули? Я правильно зрозуміла? 

— Це складно пояснити, — сказала я задумавшись та вставившись поглядом на меча. — Я відчуваю, що він — частина мене. Ще і цей дивний холод коли він поруч... Мені складно щось пояснити, бо і сама не знаю. 

— Нічого, люба подруго, мені навіть так приємно, що ти мені розповідаєш бодай щось. 

— Чому ця зброя така дивна та більше схожа на голку? — запитала я. 

Юрія поглянула на меча із якимось смутком та трішки подумала, після чого знову взялась за прання: 

— У Лебека була схожа зброя, називається рапірою. Думаю, що ти не встигла її побачити. 

— То це рапіра? 

— Ні, — відповіла Юрія. — Це більше схоже на есток, але на відміну від нього, тут майже немає гарди. Та і метал якийсь дивний, якщо чесно. Ніколи такого не бачила.

— Це кістка, а не метал, хоча і тверда як він, чи може навіть більше, — відповіла я та зловила на собі погляд Юрії, яка точно захотіла дізнатись більше про ті дні, які я провела без них. 

— Сьогодні спатимемо разом, і ти мені все розповіси. А я натомість навчу тебе користуватись такою зброєю. Знаю я не багато, але бачила як Лебек тренувався із рапірою.

— Добре, Юріє, розповім, — відповіла я та нарешті повністю відмилася від бруду та крові. 

За розмовою я відчула щось дивне з боку меча, наче там, і одночасно біля мене, щось рухалось. І поглянувши туди я помітила, що біля нього сиділа миша та терлася об нього шерстю. Схоже, я відчувала все, що відбувалося із мечем. Прямо як тоді, коли його сильно стискав у своїх руках князь Бразд, я відчувала його руки на своїй шиї, так і тепер — вона наче терлася об мене. Миша, деякий час ще покрутившись біля чорного клинка, побігла в закуток та зникла між дощок, наостанок дивно пискнувши.

Цієї ночі я добре спала, перед цим посповідавшись перед Юрією про все.