Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

№ 9819 по вулиці Вендон вражав своєю незайманістю — це була просто квартира, облаштована у гаражі поруч із невеликим, непоказним будиночком. Ані репортерів, ані огороджувальних стрічок, ані цікавих сусідів під вікнами. Бад штовхнув двері рукою та увійшов.

Типове холостяцьке помешкання: одна кімната правила і за спальню й за вітальню, ванна кімната й маленька охайна кухня. Бад увімкнув світло й швидко обшукав будинок — так, як вчив його Дадлі.

Розкладене ліжко. Дешеві морські пейзажі на стінах. Шафа й гардероб. Дверей до ванної та кухні немає, всюди чисто. І взагалі, усе помешкання було дивовижно охайним — всупереч тому, що казала про Дюка Кеті — «лантух і нечупара».

Увага до деталей — це теж один із уроків Дадлі. На столі — телефон та олівці. Ані записника, ані зошита з інформацією про його повій. Лише стос довідників: округ Лос-Анджелес, округ Ріверсайд, округ Сан-Бернардіно, округ Вентура. Але, здається, постійно користувалися тільки довідником Сан- Бернардіно — загнуті сторінки, переламаний корінець. Бад швидко пробігся по загнутих сторінках: найбільше їх було у розділі «Друкарні». З’явилася зачіпка, яка, втім, могла привести в глухий кут — Сьюзен Леффертс, одна із жертв, була родом із Сан-Бернардіно.

Бад продовжив досліджувати помешкання. Ванна й кухня — цнотливо чисті; у шафі стос свіжих, акуратно складених сорочок. Килим — також чистий, хіба що трошки пилюки в кутках. І нарешті, вишенька на торті: свіжа й чиста постіль, бездоганно заправлена рукою професіонала.

Він пішов до гардеробної: піджаки й брюки висіли на вішачках абияк. У Кеткарта був доволі вишуканий гардероб, але хтось, порпаючись у його шмотках (чи, може, це був справжній Дюк — той нечупара, про якого розповідала Кеті), навіть не взявся витрачати час на те, аби розвішати все акуратно.

Бад обшукав усі кишені, зазирнув у кожен шов: ниточки, трохи дрібних монет, нічого вартого уваги. Раптом йому спало на думку, що не завадило б зняти відбитки пальців того, хто тут залишив після себе бардак. Він спустився до машини, взяв валізку із обладнанням, посипав порошком — у такому місці, як гардеробна, мусили лишитися бодай якісь відбитки. Але — нічого. Виходить, працював професіонал, усі відбитки ретельно витерли.

Бад зібрав речі, вийшов і ще почав розмірковувати, що до чого. Виникла і тут же розбилася в друзки версія із сутенерськими розбірками: Дюк мав у стайні двох конячок і не мав яєць послати на панель свою чотирнадцятирічну подружку-німфетку — іншим сутенерам він був не конкурент. Він спробував придумати якийсь зв’язок між квартирою Кеткарта і «Нічною совою», але не зміг, а значить, була велика імовірність, що ту бійню влаштували затримані чорномазі. Але якщо хтось обшукав його помешкання, то це могло бути тільки через його «нову бізнес-схему», як висловилася Пір’їнка Ройко, причому, схоже, що вона і справді чиста, а ось Грішна Сінді щось приховує. Отже — до Сінді, тим більше, що вона винна грошей малій Кеті.

Смеркалось. Під’їхавши до будинку Сінді, Бад побачив припаркований перед ним зелений «Де Сото». З-за тріснутої шибки доносилися стогони, і Бад, натиснувши плечем на двері, легко опинився всередині.

У коридорі було темно, через двері було чутно скрипіння ліжка. Бад наблизився до них, зазирнув всередину. Сінді лежала під якимось жиробасом у сорочці в ромбик, і ліжко, здавалося, ось-ось розвалиться. Штани жирного висіли на дверній ручці — Бад швидко їх обчистив і голосно свиснув.

Сінді заверещала; гладкий не зупинявся.

— АХ ТИ ЗАСРАНЦЮ, ТИ ЩО ТУТ РОБИШ З МОЄЮ ЖІНКОЮ!!! — крикнув Бад.

І раптом почалося: жиробас побіг геть, притримуючи рукою пеніс; Сінді з головою сховалася під ковдру. Бад помітив її сумочку, вивернув її, забрав гроші. Сінді заверещала на все горло.

— Викладай імена ворогів Дюка, — Бад вдарив ногою ліжко. — Бігом кажи, інакше поїдеш на тюрячку за проституцію.

— Я нічого не знаю, — пробелькотіла Сінді, випірнувши з-під ковдри.

— Бреши більше, шаболдо. Гаразд, спробуймо інакше: хтось вломився у квартиру Дюка і щось шукав. Кажи, хто це міг бути?

— Не знаю…

— Зараз буде останній шанс. У відділку ти збрехала. Пір’їнка поїхала до себе, а ти — у мотель до Кеті Джейнвей і дала їй нещасних десять баксів. Що ще ти приховуєш?

— Слухай…

— Кажи.

— Що казати?

— Що за нова схема була у Дюка і що в нього були за вороги? Як звали того вилупка, у якого він викупив Кеті?

— Я не знаю цього!

— Тоді на два інших запитання відповідай.

Сінді витерла обличчя — помада розмазалася, макіяж потік.

— Я тільки знаю, що той хлопець тусувався в коктейль-барах і з дівчатами теревенив, дуже схожий на Дюка. Справді — жартики, як у нього, ті самі фішки. Я чула, що він намагався переманити дівчат працювати на себе — за викликом. Зі мною або Пір’їнкою він не говорив, і це вже доволі давня історія — тижні зо два минуло.

«Той