Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

тоді? Я просто на них натрапив, вони не були куплені, вони вже ходили отарою, коли я їх зустрів. Їх тобі дали? Ніхто їх мені не давав, просто я зустрівся з ними, а вони зустрілися зі мною. Отже, ти їхній господар. Я їм не господар, ніщо у світі мені не належить. Бо все належить Господові, як тобі відомо. Ось ти сам і сказав. Відколи ти пасеш отару? Я вже її пас, коли ти народився. А все ж таки, скільки часу? Я не знаю, певно, разів у п’ятдесят довше, ніж ти живеш на світі. Лише патріархи до Потопу жили так багато років, ніхто із сучасних людей не може сподіватися, що йому пощастить прожити так довго. Я знаю. Якщо знаєш, але й далі стверджуєш, що прожив стільки часу, то не дивуйся, коли я подумаю, що ти не людина. А чого мені дивуватися? От якби Ісус, що так добре побудував низку своїх запитань, був знайомий із методами Сократа й опанував бодай початковий курс маєвтики,[2] якби він запитав: Хто ж ти, якщо ти не людина, то, вельми ймовірно, Пастир поблажливо відповів би йому з виразом людини, що не надає цьому найменшого значення: Я янгол, але нікому про це не кажи. Але часто ми не ставимо важливих запитань лиш тому, що не готові почути на них відповідь або боїмося її. А коли нарешті набираємося духу, щоб їх поставити, то нерідко нам просто не відповідають на них — так було й тоді, коли Ісуса запитали: Що є істина? Його мовчанка триває до сьогодні.

Проте Ісус уже й так знає, не маючи потреби запитувати, що його таємничий товариш — не янгол Господній, бо янголи Господні в будь-яку хвилину як дня, так і ночі співають славослів’я Богові, на відміну від людей, які це роблять із обов’язку й лише вряди-годи в певні призначені для цього години, не випадає також сумніватися в тому, що причин славити Бога в янголів набагато більше, адже вони живуть там, де й Він, на небі, тож зустрічаються з Ним набагато частіше. Та найбільше здивувало Ісуса те, що коли вони вийшли вдосвіта з печери, то Пастир, на відміну від нього, не став дякувати Богові за те, за що — як ми вже знаємо — Йому треба дякувати, за те, що Він повернув йому душу й навчив півня повідомляти про те, що новий день близько, а коли відійшов за камінь, щоб справити малу й велику нужду, то забув подякувати Господові за те, що Він наділив людське тіло необхідними ємкостями та отворами, без яких людина навряд чи змогла б очиститися від непотрібного баласту. Натомість Пастир окинув поглядом небо й землю, як робить кожен, хто щойно прокинувся, промурмотів щось про добру погоду, яку обіцяє сьогоднішній день, і, приставивши до рота два пальці, пронизливо свиснув, від чого всі вівці та кози як одна попідхоплювалися на ноги. Ото й усе. Ісус подумав, що йдеться лише про забудькуватість, а це завжди можливо, коли людина чимось дуже заклопотана, наприклад, Пастир глибоко замислився над тим, як йому найліпше навчити тяжкого пастушого ремесла хлопця, якому досі доводилося трудитись лише у відносно комфортних умовах теслярської праці. Власне кажучи, якби Ісус досі перебував у своєму звичному оточенні, серед простого народу, йому не довелося б довго чекати виявів релігійного ентузіазму свого хазяїна, позаяк тогочасні юдеї славили Бога разів по тридцять на день, дякуючи Йому за кожну дрібничку, як ми вже не раз переконувалися на сторінках нашої євангелії, тож нам немає потреби повертатися до цієї теми. Проте минув день, а жодної молитви Ісус так і не почув, настала ніч, яку вони перебули просто неба, на відкритій рівнині, й навіть велична картина всіяного зорями небесного склепіння не змогла відповідно налаштувати душу Пастиря, щоб його уста промовили бодай одне слово хвали та вдячності Всевишньому, він не став хвалити Бога навіть тоді, коли небо насупилося, але дощ не пішов, а це вже за всіма ознаками, як божественними, так і людськими, незаперечно свідчило про те, що Господь дбає про Свої створіння. Наступного ранку, після того як вони поснідали й ватаг наготувався піти оглянути отару, з’ясувати, чи якась коза або овечка не надумала піти поблукати по околиці сама-одна, Ісус твердим голосом промовив: Я йду. Пастир зупинився, поглянув на нього, не змінивши виразу обличчя, й лише сказав: Щасливої дороги, мені немає потреби пояснювати тобі, що ти не мій раб і формально не наймався до мене на службу, а тому можеш піти, коли тобі заманеться. А ти навіть не хочеш запитати, чому я від тебе йду? Моя цікавість не така велика, щоб запитувати тебе про це. Я йду тому, що не хочу жити поруч із чоловіком, який не виконує своїх обов’язків перед Господом. Яких обов’язків? Найбуденніших, адже ти не молишся Господові й не славословиш Його. Пастир помовчав, напівусміхнувся очима й губами, потім сказав: Я не юдей, а тому не зобов’язаний дотримуватися обрядів чужої віри. Від несподіванки Ісус відступив на крок. Він знав, що земля Ізраїлю кишить чужинцями та ідоловірцями, але йому ще ніколи не траплялося спати поруч з одним із таких людей, їсти його хліб і пити його молоко. Тому він вигукнув із таким виразом обличчя, ніби виставив перед собою спис і щит, захищаючись від нападу: Бог один! Усмішка Пастиря згасла, уста гірко скривилися: Атож, якщо Бог існує, то він один, але ліпше їх було б двоє, один для вовка й другий — для вівці, один для того, хто помирає, і другий — для вбивці, один для засудженого до страти і другий — для ката. Бог один, повний і неподільний! — вигукнув Ісус, що майже плакав від благочестивого обурення, на що Пастир йому відповів: Я не знаю, як може Бог жити… але не закінчив своєї фрази, бо Ісус тоном знавця Закону із синагоги урвав його мову: Бог не живе, Він є. Я в цих відмінностях не обізнаний, але скажу тобі лише, що не хотів би я бути у шкурі бога, який водночас спрямовує кинджал убивці й підставляє під нього горлянку жертви. Ти блюзниш проти Бога своїми нечестивими думками. Хто я проти Бога? Бог не спить, рано чи пізно Він тебе покарає. Це добре, що Він не спить, отже, його не мучать докори сумління в жаских снах. А чому ти заговорив зі мною про докори сумління та