Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

це вже казна-що! Я хочу повернути йому ці півкрони, отож, матиму підстави запевнити його словом, що це ви йому сплатили. В усякому разі, я видобуду їх від вас.

Б. Боннінґтон. Цілком правильно, Ріджоне. Цілком правильно. Ну, молодий чоловіче, витрушуйте! Платіть-но!

Луї. Ну, не варто збивати таку бучу з-за цього. Річ певна, сплачу. Я й гадки не мав, що бідному товаришеві так сутужно. Я прикро вражений цим, як і кожен із вас. (Засовує руку в кишеню). Майте собі! (Пересвідчується, що кишеня порожня). О, виходить, що в мене нема якраз і шеляга. Вал-поле, чи не були б ви ласкаві позичити мені півкрони, щоб з цим покінчити?

Валпол. Позичити вам півкрони?.. (Йому відбирає голос).

Луї. Ну, коли ви не позичите, Бленкінсоп їх не одержить, бо в мене нема й шеляга, можете обшукати мої кишені, коли хочете.

Валпол. Ну, це ж перевершує все. (Він дістає й подає півкрони).

Луї (передає їх Ріджонові). Ось, маєте. Я справді радий, що все це скінчилось: тільки це й було на моїм сумлінні. Сподіваюся, що ви всі тепер задоволені?

Сер Патрік. Не зовсім, містере Дюбеда. Чи не доводилось вам знати молоду жінку на ймення Мінні Тінвіл?

Луї. Мінні? Думаю, що знаю. І Мінні знає мене також! Вона, справді, мила дівчина, як на її становище. А що з нею сталось?

Валпол. Нема чого морочити нас, Дюбеда. Ми бачили шлюбне свідоцтво Мінні.

Луї (спокійно). Справді? Може, ви й свідоцтво Дженніфер бачили?

Ріджон (підводиться з нестримним гнівом). То ви зважуєтесь натякати, що місіс Дюбеда живе з вами без шлюбу?

Луї. А чому ні?

Б. Боннінґтон. Чому ні?

Сер Патрік. (Вигукуючи різноманітними голосами, прикро здивовані). Чому ні?

Ріджон. Чому ні?

Валпол. Чому ні?

Луї. А й справді, чому б і не так? Адже більшість людей робить це, такі ж милі люди, як і ви. Чому ви не навчились думати, замість бекати та мекати, як овеча отара, коли ви наражаєтесь на те, до чого не звикли? (Глумливо оглядає їхні здивовані обличчя). Чесно кажучи, мені дуже хотілось би оце зразу змалювати більшість із вас, дуже вже придуркуватий у вас вигляд. Особливо у вас, Ріджоне. Цікаво, як ви викрутитесь цього разу?

Ріджон. Як то так, прошу?

Луї. Ну, ви високо оцінюєте Дженніфер, як вам відомо. А мене зневажаєте, правда ж?

Ріджон (різко). Ви мені бридкий. (Сідає знову на канапу).

Луї. Гаразд. А ви все ще вірите, що Дженніфер погано живеться, бо вважаєте, що я правду розповідав про неї?

Ріджон. То ви збрехали?

Луї. Ні. Але ви поставились до цього, як до скандальної історії, замість розібратись у цьому ясно й співчутливо. Над такими людьми, як ви, можна потішитись. Я тільки спитав, чи ви бачили шлюбне свідоцтво Дженніфер; і ви з цього зробили висновок, що в неї нема ніякого свідоцтва. Ви нездатні впізнати леді, бачивши її.

Б. Боннінґтон. Тоді дозвольте спитати, що це все значить?

Луї. Ну, я тільки безчесний художник; але коли б ви мені сказали, що Дженніфер живе не в шлюбі, то моє джентльменське почуття й інстинкт художника підказали б мені, що її шлюбне посвідчення написано в неї на обличчі й позначено в її вдачі. Але ви всі моральні люди; а Дженніфер тільки художникова дружина, — можливо, тільки модель; моралісти пильнують запідозрити інших людей в незаконному шлюбі. І вам самим не сором з того? А чи може хтось із вас подивитись мені просто в обличчя після цього?

Валпол. Дуже важко дивитись вам в обличчя, Дюбеда; ви неймовірно зухвала людина. А що ви скажете про Мінні Тінвіл, га?

Луї. Мінні Тінвіл молода жінка, що мала в своєму убогому сіренькому житті три тижні блискучого щастя, далеко яскравішого, ніж його має більшість дівчат з її середовища, можу вас запевнити. А спитайте, чи вона зреклася б тих трьох тижнів, коли б могла? Ім’я її, тієї дівчини, ввійде в історію. За мої ескізи з неї в Крейсті колекціонери битимуться. В моїй біографії їй присвятять певну сторінку. Цього цілком досить для звичайної покоївки в приморському готелі, я гадаю. Що б могли ви кращого зробити для неї?

Ріджон. Ми не вплутали б її в фальшивий шлюб і не покинули б її.

Луї. Ну, у вас не вистачило б відважности. Але не гарячіться. Я не покинув маленької Мінні. Ми витратили всі наші гроші.

Валпол. Всі її гроші? Тридцять фунтів?

Луї. Я сказав — усі наші гроші: її й мої також. її грошей не вистачило й на три дні. Я позичив учетверо більше, і все це витратив на неї. Але я не шкодую про це; не шкодує й вона за свої кілька фунтів, та відважна люба дівчина. Коли ми витратились, з нас було досить того, і ледве чи можете ви припускати, що ми були підхоже товариство довше, як на такий час: я художник, а вона нічого не тямить у таких справах як мистецтво, література, виборне життя й все інше. Тут не було ні зради, ні непорозуміння, ні суду в поліції, ні суду в справах розлуки, словом, нічого пікантного для вас, моралістів. Ми тільки сказали собі: ну, гроші закінчилися, ми збавили дуже добре час, якого ніхто в нас не відбере; отже, поцілуймося й розлучімось добрими друзями; і вона повернулась на свою службу, а я до себе в майстерню, і ми з Дженніфер почуваємо себе краще й щасливіш, як до того.

Валпол. Справжня маленька поема, їй-богу!

Б. Боннінґтон. Коли б ви були науково освічена людина, містере Дюбеда, ви знали б, як дуже рідко конкретний випадок порушує загальний принцип. У медичній практиці людина може померти, коли, висловлюючись по-науковому, вона повинна була б жити. Я, справді, знаю такий випадок, коли людина померла від хвороби, проти якої вона була, висловлюючись науково, імунітетна. Але це не порушило основної наукової істини. Так само й в моральних питаннях — поведінка людини може бути зовсім не шкідлива й навіть благодійна, тоді як людину, що зробила той вчинок, розцінюють як шахрая. Вона може також заподіяти великого лиха, керуючись найвищими моральними принципами. Але це не порушує основ моральної істини.

Сер Патрік. Але це стосується й кримінального права щодо бігамїї.

Луї. О, бігамія, бігамія, бігамія! Яку принадність має все, пов’язане з правом для всіх вас, моралістів! Я вже довів, до якої міри ви були неправі з погляду морального; тепер я доведу вам, що ви жорстоко неправі й