Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

Сарчимеліа сам казав, що Туташхіа «дав їм час» утекти. Добро повернули власникам, і слава про цю пригоду Туташхіа розлетілася повсюди. З тих пір Сарчимеліа тільки й чекав нагоди помститися Туташхіа — хоч прямо, хоч тишком-нишком. Але хіба він не знав, що зводити рахунки з Датою Туташхіа небезпечно й що кінець може бути сумний? Та й час брав своє — Сарчимеліа давно міг махнути рукою і на вбитого приятеля, і на відібрану здобич. План Зарандіа передбачав ще один факт: Сарчимеліа й справді був неймовірний бабій. Тому Даті Туташхіа не важко було повірити, що Сарчимеліа заради помсти відбив у нього коханку. І навіть коли б абраг не повірив у роман з його коханкою,— Зарандіа передбачив і цей варіант,— усе одно він не простив би ганьби, що звалилася на нього через пусту балаканину Сарчимеліа.

Так було вибудовано перший кут трикутника.

Далі. На відміну від піратів Ража Сарчимеліа не закопував награбованого на безлюдному острові і не ховав «у великій Каспській скелі», як Арсен Одзелашвілі. Та жила тоді в Сухумі грекиня Євтерпія Тріандофіліді, самотня жінка років сорока, досить бідна й страшенно жадібна. Вона будь-що хотіла розбагатіти й перетворилася поступово на кровожерну лихварку. Ще до того, як Сарчимеліа вперше спіймався на злодійстві, вона приймала від нього «темний» товар, скидаючи од виручки в кращому випадку третину, а то й чверть. У купівлі-продажу краденого так заведено споконвіку... Можна з певністю сказати, що кращі ідеї й плани осявають злодіїв, грабіжників і комерсантів на засланні. Відбувши покарання, Ража Сарчимеліа відніс приховані гроші Тріандофіліді, щоб віддати їх на проценти. Так було створено альянс грабіжника й лихварки, що дав їй додатковий зиск, а йому — додатковий стимул грабувати. Через якийсь час компаньйони одержали досить відчутні суми. Лихварка вже скуповувала земельні ділянки й придбала будиночок із садом. Про її стосунки з Сарчимеліа дізналися розшукний відділ і поліція з агентурних каналів, та дістати речові докази поліції ніяк не щастило. Трохи згодом вдалося застукати Євтерпію Тріандофіліді з підозріливим товаром — коли вона сідала на пароплав у Поті, в неї виявили п’ятдесят сувоїв мануфактури. Поліція встановила, що товар крадений і що продав його грекині добродій Сарчимеліа. Знайшли й потерпілого, та лихварці пощастило викрутитися: вона назвала чоловіка, котрий нібито продав їй мануфактуру. Чоловіка кинули до в’язниці, а Євтерпія відбулася штрафом, проте розшукний відділ з того часу не спускав її з очей.

Коли назбиралося достатньо матеріалу для арешту Ражі Сарчимеліа, його персоною зацікавилась жандармерія, зокрема підвідділ Мушні Зарандіа. Одержавши від розшукного відділу досить солідне досьє Ражі Сарчимеліа, Зарандіа заглиблено почав вивчати його, і ось тоді сама собою випливла постать Євтерпії Тріандофіліді. Якщо вірити розшукному відділові, Ража Сарчимеліа зустрічався зі своєю компаньйонкою рідко. Передавалося награбоване безсумнівно через посередника. Треба було його знайти, але Зарандіа з цим не квапився, він вичікував.

Якось уночі, місяць чи два по тому, на дорозі з Ахалеснакі до Зугдіді на багатого офіцера та його денщика напало двоє розбійників. Офіцер розпрощався з гаманцем, кіньми і прекрасною зброєю (шабля, кинджал, револьвер), інкрустованою благородним камінням. А денщик відбувся кількома штурханами за те, що вирушив у таку далеку подорож з трьома карбованцями в кишені. Зарандіа зразу ж прибув на місце злочину. Почерк пограбування без сумніву показував на Сарчимеліа. Ім’я грабіжника назвав і денщик — Ража Сарчимеліа! Тепер усе залежало від того, як пощастить, і від терпіння — привезе чи не привезе посередник до Тріандофіліді награбоване, а якщо привезе, то коли. За її домівкою почали стежити, дуже обережно й делікатно. Протягом десяти днів у лихварки побувало сім душ. Під пахвою в одного з відвідувачів стирчав згорток, у якому вгадувалася зброя пограбованого офіцера. Неважко було встановити, що із семи шестеро — звичайні клієнти лихварки, а сьомим був власник кав’ярні в Сухумі. Йому дали відійти кроків на сто і привели до слідчого в поліцію. Низькорослий, миршавенький чоловічок виявився міцним горішком і ніяк не міг визнати ні згортка, якого приніс мадам Тріандофіліді, ні навіть її самої. Різки і обіцянка відпустити зробили своє діло. По тому Зарандіа одержав від слідчого свідчення, згідно з яким Ража Сарчимеліа ховав награбоване в домовленому тайнику, а звідти власник кав’ярні переправляв його Євтерпії Тріандофіліді або в інші місця за проценти, що відраховувалися від награбованого. Виявили й інші адреси, знайшовся й чоловік, який повідомив, що в сховку з’явився награбований товар і його треба забрати.

У підвідділі Зарандіа від власника кав’ярні взяли підписку про нерозголошення, взяли завдаток, змусивши принести всі коштовності, які в нього були в домі, і, запевнивши, що простять злочин, якщо він і справді мовчатиме, відпустили на волю, наказавши, проте, не поривати стосунків з Ражею Сарчимеліа.

Тим часом Зарандіа разом зі своїми підлеглими розмовляв з панею Тріандофіліді в її власному домі. Один з підлеглих і був тим багатим офіцером, якого пограбував Сарчимеліа. Троє інших, нижчих чинами, робили обшук; офіцерську зброю знайшли одразу, бо заховати її хазяйка не встигла, але сховок вона так замаскувала, що знайти його ніяк не щастило. Проте Зарандіа це не турбувало. Він не мав сумніву, що змусить свою підслідну зробити все, що треба для здійснення плану.

Поєдинок слідчого вищого класу й досвідченої злочинниці тривав чотири доби. Видно, Гермес наділив Пандору лише малою часткою підступності, хитрощів, брехні й красномовства. Все пішло на мадам Тріандофіліді, але, на її біду, крім цих якостей, у неї за спиною нічого зараз не стояло. А Зарандіа, навпаки, крім витонченого професіоналізму й бездоганної чесності, мав у своєму розпорядженні солідний том донесень розшукного відділення й точно зроблені висновки з тих матеріалів, щирі зізнання чоловіка, який згодився за добрі гроші посидіти у в’язниці з приводу історії з мануфактурою, і вичерпні зізнання власника кав’ярні, підкріплені цілим списком клієнтів та співучасників лихварки; був і речовий доказ — зброя пограбованого офіцера та всяке інше. Отже, перед Євтерпією Тріандофіліді постала реальна загроза не лише втратити майно, нажите ціною постійного страху та риску, а й опинитися у в’язниці на досить тривалий строк. Люди з її моральними принципами в таких ситуаціях ідуть на будь-які компроміси, аби врятувати шкуру. Євтерпія Тріандофіліді, як виявилося, не була винятком, вона пішла на так зване щире зізнання й виявила в цій ролі стільки старанності, що навіть сам Зарандіа часом розгублювався, хто перед ним — звинувачена чи обвинувачка.

Ця операція дала казні прибутку двісті шістдесят тисяч карбованців: дев’яносто було конфісковано в Сарчимеліа, пайка Євтерпії Тріандофіліді