Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

даю знову бумажку; глянув на неї прикажчик, прищурив око, у мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний i дав здачi.

Герасим (радiсно). Дав?! (Налива горiлку й п’є.)

Савка. На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б’є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив зуби, пiдiйшов до вiконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобi чого?» — питає… А воно — не знаю як — само зiрвалось з язика: «Розмiняйте грошi!» — «Давай, — каже, — чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тiкать чи ждать?» I стою, як окам’янiв. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не бачиш i не чуєш?» Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi дає менi в пачцi. Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна — як п’яний, хитаюсь. Помалу, помалу вилiз надвiр, аж тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене напосiла така, що й сказать не можу. Iду та всiм усмiхаюсь… А якийсь пан питає: «Чого смiєшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходiм, пане, вип’ємо, я вас почастую». — «Пiшов вон, — каже, — дурак!» Кажу: «Може, й так, та грошi є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому i пляшку горiлки та й додому, їхав прудко — всiх попереджав.

Тим часом Герасим випив i налив чарку.

А! Куме, пиймо: це на тi грошi куплено.

Герасим (цiлує). Сьогодня увечерi у нас буде сто тисяч!

Савка. А у мене тiлько десять!

Герасим. Куме! Я подарую вам тi сто рублiв! (Виймає запродажню i рве.)От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечерi, куме, як смеркне, — на вокзал… А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашiй гульнi — щоб не догадались, бува. Я нiколи не гуляю, щоб не було подозрiння. А от що: засватаю я Романа на Мотрi — от i буде причина нашiй гульнi. (Гука.)Параско! Мотря! Роман! А iдiть сюди!

Ява VI

Тi ж, Мотря, Параска й Роман.

Герасим. Випий, стара.

Параска. Що це з ним? (П’є.)Будьте здоровi.

Герасим. Обiдив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрi. Мотре, пiдеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невiстки пошукать.

Герасим. А ти, Романе?

Роман. Спасибi вам, тату, що ви уважили мою просьбу.

Герасим. А ви, куме?

Савка. Я? (Спiває.)

Ой куме, куме, добра горiлка —

Вип’ємо, куме, ще й з понедiлка!

Герасим. Пiдтягуйте!

Савка.

Складемось, куме, грошей по сорок —

Вип’ємо, куме, ще й у вiвторок.

Герасим частує.

Добра горiлка, краща вiд меду, —

Вип’ємо, куме, ще й у середу.

Продаймо, куме, миски та ложки —

Вип’ємо, куме, ще й в четвер трошки.

Продаймо, куме, рябу телицю —

Вип’ємо, куме, ще й у п’ятницю.

Покиньмо, куме, всяку роботу —

Вип’ємо, куме, ще й у суботу.

Покиньмо, куме, всякеє дiло —

Вип’ємо, куме, ще й у недiлю.

Од понедiлка до понедiлка

Вип’ємо, куме, добра горiлка!

Гуляй, душа, без кунтуша!

Завiса.

Дiя четверта

Декорацiя та ж.

Ява I

Роман (один). Батько кудись поїхали з кумом, мати пiшли до сусiди, а я оце випровадив робiтникiв пасти воли i забiг на часинку, щоб на самотi пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огородi або з матiр’ю пiшла… Ну, вже це хазяйство допiка, нема тобi просвiтлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу i побалакать, поспiвать любенько вкупцi. Тепер ми вже й зарученi, а волi нема. Де ж вона? Дать би їй звiстку, що я тут, а то мати надiйдуть, то так замiр i пропаде, не поженихаємося i сьогодні! (Спiває.)

Поламалась поличка у плузi,

Та чогось моє та серденько в тузi.

(Спiваючи, виходить в сiни i спiва дужче.)

А чи менi поличку латати,

А чи до дiвчини на всю нiч чухрати.

(Вертається хутко в хату i присiда за дверима.)

Iде! В хатi темно, схватю, обнiму i поцiлую, що вона скаже.

Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнiмає i цiлує.

Ява II

Гершко i Роман.

Гершко. Гвалт! Рятуйте! Розбiйник!..

Роман (випускає Гершка). Тю! Бий його сила Божа! Єврея поцiлував замiсть Мотрi…

Гершко (одмахується шапкою). Не подходi, уб’ю! Гвалт! Рятуйте!

Роман. Та цитьте, ради Бога, який тут розбiйник? Це я, хазяйський син!

Гершко. Не подході! У меня рiвольвер… вот, слишиш, звьол курок (щовкає язиком), буду стрiлять.

Входе Мотря з свiчкою.

Ява III

Тi ж i Мотря.

Мотря. Що тут за гвалт?

Гершко. Хотiв мене задавить… у мене п’ятсот рублєй чужiх дєнєг, протестуюсь…

Роман. Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт ного знає, що йому сказать… Я пошуткував, я тутешнiй, я син Герасимiв.

Гершко. Ви син?

Роман. Єй-Богу, син!

Мотря. Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?

Роман (тихо). Та я думав, що ти увiйшла, кинувся на нього i обняв.

Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.

Гершко. Ой Боже мiй! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.

Роман (дає кружку). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робiтник, увiйшов… Я не хотiв вас лякать..

Гершко (напившись води). Дай Господи, щоб ето минулось благополучно, а єслi ви менi растроїлi нерви, то будiте меня возiть на свой счот на лiманє.

Роман. Оце лихо! Якби ж я вас ударив, а то поцiлував.

Гершко. Я думав, що ви мєнє кусаєте i хотiтє мєнє перекусивать горло… Ох! Где отєц?

Роман. Поїхали кудись.

Гершко. Це погане дiло.

Роман. А що там трапилось? Скажiть менi.

Гершко. Менi нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землi, пусть завтра батько будет у Смоквинова з грiшми, в обiдню пору, i я там буду, — бо ми потеряєм землю. Жолудь з рук вирве.

Роман. Добре, скажу.

Входе Копач.

Ява IV

Тi ж i Копач.

Копач. Здоровенькi були! (Побачивши єврея.)А-а!

Перед паном Хведором

Ходить жид ходором,

I задком-передком

Перед паном Хведорком.